Функції терміна “історизм” у літературознавстві

Abstract

У статті досліджується поняття “історизм” та його різновиди: “історицизм”, “історичність”, “релігійний історизм”, “новий історизм”. Методологічну основу статті становлять праці Д. Лихачова, В. Кожинова, І. Горського, Л. Дар’ялової, Ю. Андреєва, Л. Александрової, Р. Веймана, С. Кормилова, М. Стеблин- Каменського, Ю. Борєва, А. Еткінда, а також праці з філософії історії Г. Ріккерта, М. Гайдеґґера, К. Поппера, В. Дільтея, М. Бердяєва. Особлива увага приділена письменникам-романтикам – розробникам цього образно-філософського поняття. Автор зробив акцент на “гіпотезі нетотожності” (М. Стеблин-Каменський), яка вбачає в історизмі не тільки й не стільки зовнішні зміни в суспільстві, скільки глибинні внутрішні зрушення на рівні людської психіки.The article investigates the “historism” notion and its variants: “historicism”, “historicity”, “religious historism”, and “new historicism”. The research papers by D. Likhachov, V. Kozhinov, I. Gorskiy, L. Daryalova, Yu. Andreyev, L. Aleksandrova, R. Veyman, S. Kormilov, M. Steblin-Kamenskiy, Yu. Borev, A. Etkind, as well as the works on historiology by H. Rickert, M. Heidegger, K. Popper, W. Dilthey, and N. Berdiayev. Special attention is given to the romantic writers which also put more than a little effort into the development of this philosophical category. The author of the article advocates the “hypothesis of nonidentity” (M. Steblin-Kamenskiy) which regards historism as a set of inherent changes within the human psyche rather than on the social level.В статье исследуется понятие “историзм” и его разновидности: “историцизм”, “историчность”, “религиозный историзм”, “новый историзм”. Методологической основой статьи являются литературоведческие труды Д. Лихачова, В. Кожинова, И. Горского, Л. Дарьяловой, Ю. Андреева, Л. .Александровой, Р. Веймана, С. Кормилова, М. Стеблин-Каменского, Ю. Борева, А. Эткинда, а также труды по философии истории Г. Риккерта, М. Хайдеггера, К. Поппера, В. Дильтея, Н. Бердяева. Особое внимание уделено писателям-романтикам – разработчикам этого образно-философского понятия. Автор делает акцент на “гипотезе нетождества” (М. Стеблин-Каменский), которая усматривает в историзме не только и не столько внешние изменения в обществе, сколько глубинные внутренние движения на уровне человеческой психики.