Лірика дисидентів Василя Стуса й Тараса Мельничука як опозиція тоталітаризму

Abstract

Основа поетичного світу поетів-дисидентів Василя Стуса й Тараса Мельничука, в’язнів Зони 36, лавреатів Шевченківської премії, – це гострі межові переживання на ґрунті втрати індивідуальної свободи й державності. Роздуми поетів навколо табірної безвиході, долі руху опору, переломних, героїчних моментів історії України знаходяться на межі модерністської та постмодерністської практик, почасти завдяки вдалим опозиціям образів-символів життя і смерті, батьківщини та чужини, честі й безчестя, тюрми та свободи, котрі збільшують амплітуду експресії, творів в’язнів концентраційних таборів СРСР, наближаючи її до глобальності політичного катастрофізму ХХ століття й самі твори – до статусу документів доби.The basis of the poetic world of dissident poets Vasyl Stus and Taras Melnychuk, prisoners of Zone 36, Shevchenko Prize laureates are acute boundary experiences on the basis of loss of individual freedom and statehood. The reflections of poets around the camp reality, the fate of the resistance movement, the turning points, heroic moments of the history of Ukraine are on the verge of modernist and postmodern practices, partly due to the successful oppositions of life-and-death symbols, homeland and alien, prison and the crime of increasing the amplitude of expression, the works of prisoners of concentration camps of the USSR, bringing it closer to the globality of political catastrophe of the twentieth century and the works themselves - to the status of documents of the time.