Міграційні процеси української людності в перший період Другої світової війни

Abstract

З початком Другої світової війни українці під впливом політичних обставин змушені були вкотре емігрувати з рідної землі. Так, через агресію Угорщини на Закарпаття багато його мешканців, з огляду на репресії та переслідування, виїхало до Австрії, Чехії, Словаччини та інших країн Європи. З вересня 1939 року новий міграційний потік українських біженців спрямовується на територію західних теренів довоєнної Польщі. Основна хвиля українських біженців, насамперед політичних в’язнів, направлялася до Кракова. Тут зібралося багато культурно-освітніх та політичних і громадських діячів з Галичини й Волині, яким за їхню національно-патріотичну діяльність грозили більшовицькі репресії. Звідси здійснюється й керівництво оунівським рухом на всіх українських етнічних землях, передусім швидко розгортається мережа ОУН на Лемківщині, у Надсянні, Холмщині й Підляшші. Саме тут провідні члени ОУН розпочинають підготовку збройного повстання проти більшовицької влади в Галичині й на Волині. Уже взимку 1940 року бандерівці розгорнули підготовку кадрів для української адміністрації на теренах, зайнятих більшовиками. Після переходу Червоної армії Дністра наприкінці червня 1940 року нова українська еміграційна хвиля здіймається з Буковини і українських теренів Молдови. У Румунії тоді було створено Український громадський допомоговий комітет під головуванням професора Костянтина Мацієвича. Починаючи з пізньої осені 1939 року й до раннього літа 1940‑го, почало щораз більше напливати українських студентів до німецьких вищих шкіл Відня, Берліна, Данціга, Граца, Бреслау; багато студентів-українців опинилися на теренах генерал-губернаторства. З-поміж них у 1940–1941 роках у німецьких вищих школах навчалося 319 осіб, а через рік – уже близько 600. Для матеріальної підтримки студіюючої молоді в листопаді 1940 року Український центральний комітет створив Комісію допомоги українському студентству, яка мала уможливити їй навчання в європейських університетах. Поряд з міграційною хвилею політичного українства, яка спрямовувалася з Берестейщини, Волині й Галичини на захід, з наших найзахідніших автохтонних земель організувався зустрічний потік на схід. Остаточно до СРСР виїхало близько 9000 українців, які захотіли жити під більшовиками. Прихід Червоної армії до Галичини, Волині й Берестейщини спричинив і депортаційні процеси із цих українських регіонів до Сибіру та Казахстану. На території Західної України на 27 листопада 1939 року вже було заарештовано 5972 особи (у Львівській – 182, Тернопільській – 580, Станіславській – 2372, Луцькій – 1538), а до лютого 1941 року – 54 304.With the onset of the Second World War, Ukrainians were forced to emigrate from their native lands once again under the influence of political circumstances. Due to Hungary’s aggression in Transcarpathia, many of the latter’s inhabitants went to Austria, the Czech Republic, Slovakia, and other European countries due to repression and persecution. From September 1939, a new migration stream of Ukrainian refugees was sent to the territory of pre-war Poland’s western territories. The main wave of Ukrainian refugees, primarily political prisoners, was heading to Kraków. Many cultural, educational, political, and public figures from Halychyna and Volyn gathered here, who were threatened by the Bolshevik repression for their national-patriotic activities. From there, the OUN movement was also managed for all Ukrainian ethnic lands. First of all, the OUN network was rapidly developing in Lemkivshchyna, Nadsiannia, Kholmshchyna, and Pidliashshia. It was the place from which leading OUN members began preparations for armed rebellion against Bolshevik authorities in Halychyna and Volyn. Already in the winter of 1940, OUN Bandera fraction members carried out personnel training for the Ukrainian administration for the territories occupied by the Bolsheviks. After the transition of the Dniester by the Red Army in late June 1940, a new Ukrainian emigration wave rose from Bukovyna and the Ukrainian territories of Moldova. At that time, the Ukrainian Public Aid Committee was set up under the steerage of Professor Kostantyn Matsiyevych. From the late autumn of 1939 until the early summer of 1940, Ukrainian students began to arrive more and more in the German high schools of Vienna, Berlin, Danzig, Graz, Breslau, and many Ukrainian students found themselves in the territory of the General Government. Of these students, in 1940–1941, 319 studied in the German high schools, and about 600 in a year. For material support of educational youth, the Ukrainian Central Committee established, in November 1940, the Commission for Assistance to Ukrainian Students, which was to enable them to study at European universities. Along with the migratory wave of political Ukrainians heading from Beresteyshchyna, Volyn, and Halychyna to the West, a counterflow to the East was organized from our most western autochthonous lands. Finally, about 9,000 Ukrainians who wanted to live under the Bolsheviks left for the USSR. The arrival of the Red Army in Halychyna, Volyn, and Beresteyshchyna resulted in deportations from these Ukrainian regions to Siberia and Kazakhstan. As of November 27, 1939, 5,972 persons were arrested in Western Ukraine (182 in Lviv Region, 580 in Ternopil Region, 2,372 in Stanislav Region, and 1,538 in Lutsk Region), and by February 1941, 54,304 persons were arrested.