Українці в епоху Ді-Пі: від культури повсякдення до творення (транс)національної громади

Abstract

Короткий «таборовий період» 1945-го – початку 1950‑х років, коли майже 200 тис. українських переміщених осіб, уникнувши примусової репатріації до СРСР, перебували на теренах Західної Німеччини й Австрії, має непересічне значення в історії української еміграції ХХ ст. У цьому відтинку часу вперше в тісному контакті зійшлися, розділені впродовж століть, мешканці різних частин України, колишні польські й радянські (у меншості) громадяни, а також представники «старої» (міжвоєнної) еміграції – особи з різними політичними поглядами, відмінним (між)воєнним досвідом, різного віку та рівня освіти. Вирішальним фактором для об’єднання цієї гетерогенної групи у транснаціональну спільноту виступала українська національна ідентичність її представників, а також позиція відстоювання державної незалежності України. В умовах таборів Ді-Пі, під військовою адміністрацією союзників, українські переміщені особи користувалися політичною свободою, неможливою в радянській Україні, що знайшло вияв у бурхливих процесах політичного й інтелектуального життя, у розвитку національних навчальних і наукових структур. Короткий, проте насичений подіями «таборовий період» вирізняється амбівалентними процесами консолідації та конфліктизації, виявами порозуміння або ж взаємної недовіри. За цих обставин мали місце спроби осмислення та вироблення різними політичними силами стратегій боротьби за державно-територіальне й ідейне визволення України, адже нові політичні реалії ставили перед екзильними політиками нові виклики, на які доводилося шукати відповідей. Водночас активно розвивалося культурне життя: значні інтелектуальні сили, що перебували в еміграції, докладали зусиль для національної консолідації строкатої громади й виховання молоді. У статті окреслено основні риси, що визначали характер діяльності й особливе значення української громади переміщених осіб (Ді-Пі) як транcнаціональної спільноти, та визначено роль і місце цього періоду як у загальному розвитку української еміграції, так і в українській історії ХХ ст. загалом. Виявлено, що ключові процеси політичного й інтелектуального характеру, які відбувалися в середовищі української еміграції впродовж другої половини ХХ ст., мали витоки в її «таборовому періоді».A short camp period from 1945 until the beginning of the 1950s is of outstanding significance in the history of the 20th-century Ukrainian emigration. About 200 thousand Ukrainian Displaced Persons (DP) who have avoided forced repatriation to the USSR are found on the territories of Western Germany and Austria. The population of different parts of Ukraine, former Polish or (in minority) Soviet citizens and also the representatives of old (interwar) emigration, the persons with different political views, distinct (inter)war experience, of different age and educational level, divided for centuries, have joined here in a close contact for the first time. Ukrainian national identity of the representatives and the idea of state independence of Ukraine defending have become the decisive factors for the consolidation of this heterogeneous group into the transnational community. In the conditions of DP-camps, under the military administration of the allies, Ukrainian DPs have been able to enjoy political freedom impossible in Soviet Ukraine. It has been shown in the active processes of political and intellectual life, in the development of national scientific and educational institutions. This short period is also full of events and ambivalent processes of consolidation and conflictization, manifestations of mutual understanding or, vice versa, distrust. In such a situation, different political groups have tried to develop their strategies of struggle for state and ideological liberation of Ukraine, since new realities put the exiled politicians before new challenges they have to confront. At the same time, intensive processes of cultural life have taken place, while significant intellectuals among the DPs make efforts for the national consolidation of the heterogeneous community and youth upbringing. The main peculiarities of the activities and special significance of the Ukrainian group of displaced persons as a transnational community are analyzed in the article; the importance and place of this period both in the general development of Ukrainian emigration and in the Ukrainian history of the 20th century altogether are defined. It is shown that the key processes of a political and intellectual nature, which have taken place in the milieu of Ukrainian emigration during the second half of the 20th century, have their origins in the camp period.