Особливості побутування фото- та відеозйомки у традиційному й сучасному весіллі та інноваційно-технологічні формати проведення шлюбних церемоній

Abstract

Основним джерелом для написання праць шлюбно-обрядової тематики слугує текстова й аудіофіксація інформації від учасників та очевидців весільного дійства. Унаслідок технічного прогресу з’явилися нові засоби збереження та відтворення історичної дійсності – фотографії та відеозаписи. Вони як джерела притягують наукову увагу етнологів, істориків, соціологів, антропологів та культурологів. З кінця ХІХ ст. технічний розвиток надав можливість етнографам, крім малюнків, креслень та схем, здійснювати фотографування, а ще згодом – відеозйомку. Водночас більший масив візуальної та аудіовізуальної джерельної бази дослідників складають екземпляри із сімейних архівів. Окрім звичайної побутової зйомки портрета і пейзажу, з’явилися перші світлини із документальним та науковим змістом. Стосовно часу появи весільної фотографії, то прийнято вважати, що він збігається із виникненням та поширенням фотографії загалом. До середини ХХ ст. фотографування наречених здійснювалося у студіях, адже обладнання було громіздким і нетранспортабельним, а процес знімання – тривалим. Світлини мали портретний характер, позування молодих обмежувалося лише однією або двома строгими поставами. Розвиток весільної фотографії перейшов на новий етап після Другої світової війни, коли з’явилася нова концепція зйомки подій усього весільного дня. У період активного впровадження радянської обрядовості присутність фотографа під час реєстрації шлюбу стала звичним явищем. Із 1990‑х років на весіллі паралельно з репортажним та постановочним фотографуванням стає популярною відеозйомка за допомогою портативної касетної відеокамери. Спочатку фільмування весільного дня здійснювалося фрагментарно, у короткометражному форматі. З розвитком фотозйомки виникли й нові варіації відео. Здебільшого це короткометражний фільм про історію знайомства та взаємини наречених. Сім’ї молодих намагаються відтворити відомі їм традиційні звичаї, характерні їхній місцевості, використовуючи відповідний одяг, атрибути, словесні формули тощо. Зауважимо, що у час цифрових технологій весільні фото та відео стали доступними для загалу, зокрема, для Інтернет-користувачів. Сучасні наречені є активними користувачами соціальних мереж та спільнот й часто публікують свої весільні світлини й кліпи в галереях на своїх віртуальних сторінках, тематичних сайтах чи блогах. Серед молоді весільні відеостріми набувають все більшої популярності, тому не виключаємо, що з часом такі трансляції природно сформуються у новий звичай сучасного весілля.One of the main sources for writing such works is the text and audio recording of information from participants and eyewitnesses of the wedding ceremony. As technology advances, new means of preserving and reproducing historical reality have emerged: photography and video recordings. Photographs and videos as sources attract the scientific attention of ethnologists, historians, sociologists, anthropologists, and culturologists. Since the late 19th century, technical development has allowed ethnographers, in addition to drawings, sketches and diagrams, to take photographs, and later – videos. At the same time, specimens from family archives constitute a larger array of researchers’ visual and audiovisual source bases. Besides ordinary everyday domestic portrait and landscape photography, the earliest photos with documentary and scientific contents have appeared. As for the time of wedding photography appearance, it is believed that it coincides with the emergence and spread of photography in general. By the mid-20th century, brides had been photographed in studios, as the equipment was cumbersome and nonportable, while the filming process was lengthy. Photographs had a portrait nature; the posing of the married couples was limited to one or two strict poses. The development of wedding photography has entered a new phase after the Second World War, when a new concept of shooting the events of the whole wedding day appeared. During the period of active introduction of Soviet rituals, the presence of a photographer during the marriage registration became commonplace. Since the 1990s, video shooting with a portable videocassette camcorder has become popular at weddings in parallel with reportage and staged photographs. Initially, the filming of a wedding day was carried out in fragments, in a short-length format. Along with the change in photography formats, new variations of video shooting have emerged. For the most part, this is a short film on the history of dating and relationships of the newly married couple. Families of the latter try to reproduce the traditional customs known to them and typical of their places of residence, namely clothes, attributes, verbal formulae, and wedding gifts. It is noteworthy that in the age of digital technologies, wedding photos and videos have become available to the public, namely to Internet users. Modern newly married couples are active participants of social networks and communities and often publish their wedding photos and clips in galleries on their virtual pages, individual thematic sites, or blogs. Among young people, such wedding video streams become increasingly popular, so it is not inconceivable that as time goes by, such broadcasts will naturally form a new custom of modern weddings.