Стародубщина – зрусифікована історично українська порубіжна земля

Abstract

У статті вперше досліджується тривалий і негативний для національних інтересів України процес цілеспрямованої експансіоністської політики (спочатку Московського князівства (XVI–XVII ст.), а пізніше Російської імперії (XVIІІ–XХ ст.) та радянської Росії (1918–1920)) щодо Стародубщини як споконвіку української етнографічної території. Особливо наголошується на виявленні ролі багаторазового російського військового чинника в насильницькому захопленні регіону, а також кадрової, релігійної, освітньої, мовної та культурної експансії з боку Москви. З’ясовано, що в кінцевому підсумку русифікаторська й окупаційна політика, яка послідовно проводилася Москвою та Санкт-Петербургом упродовж половини тисячоліття стосовно споконвіку української території Стародубщини, призвела не лише до втрати Україною значної території, але й до фактичного зникнення українства в цьому етнографічному регіоні. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні територія колишньої української Стародубщини входить до складу Брянської області РФ, а це – Гордіївський, Злинківський, Климівський, Клинцівський, Красногорський, Мглинський, Новозибківський, Погарський, Почепський, Стародубський, Суразький та Унецький райони. Загальна площа цієї несправедливо відібраної більшовицькою Росією в 1919 році частини української території, яка межує з Чернігівською областю нашої держави, становить близько 15 тис. кв. км. Зроблено висновок про те, що, екстраполюючи досліджений у статті процес на нинішню анексію Російською Федерацію Автономної Республіки Крим, гібридну російсько-українську війну в східних районах Донецької та Луганської областей і експансію «руского міра» на культурне, освітнє, мовне, релігійне та ідеологічне життя незалежної України, можна здогадатися, що в основу сучасної окупаційної політики Москви покладено давні відпрацьовані сценарії, один з яких повною мірою стосується історичної долі споконвічної української території Стародубщини.The article examines for the first time the protracted and negative, for the national interests of Ukraine, process of purposeful expansionist policy, initially of the Grand Duchy of Moscow (XVIth–XVIIth centuries) and later of the Russian Empire (XVIIIth to XXth centuries) and Soviet Russia (1918–1920) in relation to Starodubshchyna as an autochthonal Ukrainian ethnographic territory. A particular emphasis is placed on identifying the role of the reiterated Russian military factor in the violent seizure of the region, as well as personnel, religious, educational, linguistic, and cultural expansion by Moscow. It is ascertained that the Russification and occupation policy pursued consistently by Moscow and St. Petersburg over half a millennium with regard to the ancient Ukrainian territory of Starodubshchyna has eventually led not only to the loss of a significant Ukrainian territory but also to the virtual disappearance of a part of the Ukrainians in this ethnographic region. It is emphasized that nowadays the territory of former Ukrainian Starodubshchyna is a part of the Bryansk Region of the Russian Federation, viz. Hordiyevka, Zlynka, Klymovo, Klyntsi, Krasna Hora, Mhlyn, Novozybkiv, Pohar, Pochep, Starodub, Surazh, and Unecha districts. The total area of this portion of the Ukrainian territory unjustly taken away by Bolshevik Russia in 1919 and bordering on the Chernihiv Region of our state is about 15 thousand square kilometers. It is concluded that, while extrapolating the process studied in the article to the current annexation of the Autonomous Republic of Crimea by the Russian Federation, as well as the hybrid Russian-Ukrainian war in some parts of the eastern Donetsk and Luhansk regions and the expansion of the Russian World to cultural, educational, linguistic, religious, and ideological activities of independent Ukraine, one can easily infer that the basis of modern occupation policy of Moscow are well-established scenarios, one of which fully relates to the historical fate of the original Ukrainian territory of Starodubshchyna.