Еволюція покаянних заяв Івана Дзюби

Abstract

Розвиток української літератури в умовах тоталітарної системи в СРСР 1920-х рр. зумовив суттєві змiни в жанрово-стильових тенденціях. Ідеться про появу такого характерного для тоталітарного суспільства жанру як покаянний лист, що набув значного поширення. Іноді домінантний мотив покаянного листа встановити важко, але часто тексти будуються на основі поєднання різних мотивів, а відтак маємо справу з дифузією внутрішньожанрових особливостей у межах одного листа. Метою нашої розвідки є аналіз покаянних заяв І. Дзюби в контексті жанрових особливостей покаянних листів, що стали певним явищем літературного життя на теренах СРСР упродовж 1920–1980-х рр. Під час дослідження жанру покаянного листа та покаянних заяв І. Дзюби залучено біографічний, культурно-історичний та порівняльно-історичний методи. Наукова новизна статті полягає в тому, що дотепер покаянні заяви І. Дзюби не були досліджені в українському літературознавстві; тим часом, вони справили значний вплив на розвиток не лише української літератури 1970-х рр., але й на все культурне середовище СРСР. Розгляд заяв-покаянь дасть можливість уповні зрозуміти тенденції та умови розвитку української літератури 1960–1980-х рр. Покаянні тексти І. Дзюби були написані після появи його книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Окрім двох покаянних заяв І. Дзюби, проаналізовано його виступ та відповіді на запитання під час засідання правління президії Спілки письменників України, що відбулося 2 березня 1972 р., а також окремі елементи його пояснень, які він писав під час арешту, даючи свідчення слідчим КДБ. Висновки. Аналіз листів І. Дзюби та його попередників і сучасників дає можливість говорити про розвиток своєрідного окремого жанру, що його можна назвати листом-покаянням чи покаянним листом. До жанрових ознак покаянного листа доречно зарахувати композиційні складові, які містилися в переважній більшості подібних текстів: рішуча підтримка авторами офіційної позиції Комуністичної партії та Радянської держави, що були висловлені в пресі, у доповідях партійних і державних лідерів на різноманітних нарадах і зібраннях; різке відмежування від офіційно засуджених явищ, незалежно від того, що автори в минулому не лише співпрацювали з певними мистецькими угрупованнями й були в дружніх стосунках із їхніми представниками, але й підписували установчі документи відповідних організацій і кваліфікувалися як однодумці скомпрометованих осіб; запевнення офіційних владних органів у власній незаплямованості, політичній благонадійності та готовності працювати далі над внутрішнім ідеологічним вдосконаленням; використання брутальноï лексики на адресу офiцiйно засуджених угруповань і осіб. Покаянні листи, як і годиться повноцінному жанрові, мали навіть свою внутрішньожанрову типологію. Зокрема залежно від змістової домінанти можна вказати на їхні різновиди: листи-покаяння, листи-засудження, листи-вiдмежування, листи-звинувачення, листи-виправдання. Як можна бачити з проведеного аналізу покаянних заяв І. Дзюби та обставин, що їм передували, вимальовується своєрідна схема, за якою розвивалися події, що призвели до появи покаянної заяви І. Дзюби: створення в пресі тиску на автора памфлету через публікацію замовних матеріалів, звинувачення в націоналізмі, ревізіонізмі комуністичної ідеології та обстоюванні капіталістичних ідеалів; проведення «виховних бесід» із І. Дзюбою в партійних органах та КДБ; тиск на роботі з пропозиціями звільнитися; погрози виключення та, зрештою, виключення зі Спілки письменників України; арешт, слідство, вирок суду та ув’язнення. Покаянні заяви І. Дзюби цілком відповідають жанровим ознакам покаянних листів, що їх писали українські митці в 1920–1930-х рр., коли відмовлялися від власних поглядів чи виправдовувалися за допущені помилки.The development of Ukrainian literature under the totalitarian system in the USSR in the 1920s led to significant changes in genre and style trends. It is about the emergence of such a characteristic of a totalitarian society genre as the letter of repentance, which has become widespread. Sometimes it is difficult to establish the dominant motive of the letter of repentance, but often texts are based on a combination of different motives, and thus we are dealing with the diffusion of intra-genre features within one letter. The purpose of our research is to analyze I. Dziubaʼs penitential statements in the context of genre features of letters of repentance, which became a certain phenomenon of literary life in the USSR during 1920–1980. Biographical, cultural-historical and comparative-historical methods are involved in the study of the genre of letter of repentance and penitential statements of I. Dziuba. The scientific novelty of the article is that at the moment I. Dziubaʼs penitential statements have not been studied in Ukrainian literary criticism, meanwhile, they had a significant impact not only on the development of Ukrainian literature in the 1970s, but also on the entire cultural environment of the USSR. Consideration of applications for repentance will provide an opportunity to fully understand trends and conditions of development of Ukrainian literature in 1960–1980. I. Dziubaʼs penitential texts were written after the publication of his book “Internationalism or russification?”. In addition to I. Dziubaʼs two penitential statements, his speech and answers to questions during a meeting of the Presidium of the Union of writers of Ukraine held on March 2, 1972 were analyzed, as well as some elements of his explanations when he testified to KGB investigators. Conclusions. The analysis of letters of I. Dziuba and his predecessors and contemporaries gives an opportunity to talk about the development of a kind of separate genre, which can be called a letter of repentance or a penitential letter. The genre features of the letter of repentance include the compositional components that were present in the vast majority of such texts: the authors strongly support the official position of the Communist party and the Soviet state, expressed in the press, in reports of party and state leaders at various meetings and gatherings; sharp separation from officially condemned phenomena, regardless of the fact that the authors in the past not only collaborated with certain artistic groups and were on friendly terms with individuals, but also signed the founding documents of relevant organizations and qualified as like-minded compromised persons; assurance of the official authorities of their own innocence, political credibility and readiness to work further on internal ideological improvement; use of harsh vocabulary addressed to officially convicted groups and individuals. Repentance letters, as befits a full-fledged genre, even had their own internal genre typology. In particular, depending on the content dominant, it is possible to indicate their separate varieties: letters of repentance, letters of condemnation, letters of delimitation, letters of accusation, letters of acquittal. As can be seen from the analysis of I. Dziubaʼs penitential statements and the circumstances that preceded them, a peculiar scheme emerges, according to which the events that led to I. Dziuba ʼs penitential statement developed: pressure on the author of the pamphlet through the publication of commissioned materials in nationalism, revisionism of communist ideology and defense of capitalist ideals; conducting “educational talks” with I. Dziuba in party bodies and the KGB; pressure to work with proposals to resign; threats of expulsion and expulsion from the Union of writers of Ukraine; arrest, trial and imprisonment. Ivan Dziubaʼs penitential statements fully correspond to the genre features of penitential letters written by Ukrainian artists in the 1920s and 1930s, when they renounced their own views or apologized for their mistakes.