Розвиток козакознавчих студій у Миколаєві та Херсоні наприкінці XIX - на початку XX ст.

Abstract

Метою цієї статті є дослідження розвитку козакознавчих студій у Миколаєві та Херсоні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Дослідження козацької історії у загалом провінційних за своїм економічним та культурним потенціалом, порівняно з Одесою, Миколаєві та Херсоні були одним з основних (поряд з антикознавством (Ольвія, скіфські кургани), дослідження історії цих міст з кінця ХVIII – у ХІХ ст.) струменем місцевої історіографії, що дозволяв їй привертати увагу представників інших центрів, бути активними учасниками історіографічного процесу на півдні України, а іноді і ширше. Важливим чинником розвитку козакознавства був інтерес до цієї теми з боку аматорів історії, що, розуміючи історичне значення документальних та археологічних артефактів допомагали історикам опрацьовувати та зберігати ці джерела.The main center of historical research in the territory of Southern Ukraine in the XIX and XX centuries. Odesa was the largest socio-economic and cultural center in the region. Therefore, most historiographers mainly studied how the historiography developed at the Novorossiysky University, leading Odesa societies. But important historiographic phenomena were also in other southern Ukrainian centers. The development of historiography in the territory between the Bug and the Dnieper, the main cities of these lands, Kherson and Mykolayiv should be studied better. Although these territories are known to have been one of the historical centers for the development of the Ukrainian Cossacks, in particular Kamyanska and Oleshkivska Sich, and the Bug Cossack Army.Целью этой статьи является исследование развития козакознавчих исследований в Николаеве и Херсоне в конце XIX – начале ХХ в. Исследование казацкой истории в целом провинциальных по своему экономическому и культурным потенциалом по сравнению с Одессой, Николаеве и Херсоне были одним из основных (наряду с антиковедении (Ольвия, скифские курганы), исследование истории этих городов с конца XVIII – XIX в. – основа местной историографии, позволяла ей привлекать внимание представителей других центров, быть активными участниками историографического процесса на юге Украины, а иногда и шире. Важным фактором развития казаковедения был интерес к этой теме со стороны любителей истории, которые, понимая историческое значение документальных и археологических артефактов помогали историкам обрабатывать и хранить эти источники.