Запорозькі козаки в османських і австрійських володіннях в 1775–1814 рр.: проблеми історичної географії та історичної картографії

Abstract

Після ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) козаки тривалий час не мали стабільної території розселення та адміністративного центру в Османській імперії. У науковій літературі часто вживався термін «Задунайська Січ», але це неправильно: нові осередки були тимчасовими і не мали всіх попередніх ознак Запорозької Січі до 1813 чи 1814 р. У 1776 р. султанська влада мала намір відновити Січ: уряд мав намір віддати для поселення запорожців територію між Бендерами та Аккерманом – уздовж лівого берега Дністра. Там були деякі пос5елення, де жили козаки. Твердження про те, що в 1777 р. козаки почали будувати Січ в Караормані, є помилковим. На середину 80-х років XVIII ст. в османських володіннях (у тому числі у васальних князівствах) існувало три основні центри розселення запорозьких козаків: 1) район Очакова, Тилігульського лиману, пониззя Дністра, 2) на території Молдови (біля міст: Сороки, Ясси та ін.), 3) у Буджаку та гирлі Дунаю. На жодній із цих територій Січ не виникла, що пояснюється особливостями османської політики, а також конфліктами між колишніми запорожцями та некрасівцями. Запорожці, що пішли в Молдову, звідти нападали на нові російські поселення по Південному Бугу. Це спричинило загострення російсько-турецьких відносин і вимоги Росії відвести козаків від кордону. Після 1779 р. турецький уряд намагався переселити запорожців до району Едірне, а також до берегів Егейського та Мармурового морів, у віддалені села у Болгарії. Але козаки самовільно повернулися до річок Тилігул та Дністер. Неможливість відтворення Січі в османських володіннях призвела до спроби зробити це в Австрійській імперії. Але «Банатська Січ», яка нібито існувала в Австрійській імперії, є історіографічним міфом. У статті проаналізовано помилки в локалізації Січі в історичній картографії. Згадується невдала спроба створити Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо (1807). Стаття містить історико-географічну реконструкцію розміщення запорожців за межами Росії після 1775 року. Результатом дослідження є авторська історична карта.For a long time after the liquidation of the Zaporozhian Sich (1775), the Cossacks did not have a stable settlement territory and an administrative center in the Ottoman Empire. The term «Transdanubian Sich» has often been used in scholarly writings, but it is questioned: the new Cossacks’ centers were temporary and did not have all the previous signs of the Zaporozhian Sich until 1813 or 1814. Initially (1776), the sultan’s government intended to offer the area between Bendery and Akkerman, along the left bank of the Dniester, for the Cossack ‘ settlement. There were settlements where Cossacks lived: Islabodzi, Yaske, Han Kışlası, Kazaklar, Cedid, Grika Kazak. However, the statement that in 1777 the Cossacks began to build a Sich in the Karaorman is incorrect. There were three main centers of settlement of Zaporozhian Cossacks in the Ottoman possessions (including vassal principalities) by the mid-80s of the XVIII century: 1) the area of Ochakov, Tylihul estuaries, the Lower Dniester, 2) on the territory of the Principality of Moldova (near the cities Soroca and Iasi), 3) in Budjak and the mouth of the Danube. The Sich did not arise in any of these areas, which is explained by the Ottoman policy, as well as conflicts between former Zaporozhians and Nekrasov Cossacks. The Zaporozhtzi, who moved to Moldova, were attacking new Russian settlements along the Southern Bug River. This caused aggravation of Russian-Turkish relations and Russia’s demands to remove the Cossacks from the border. After the Treaty of Aynalıkavak (1779), the Turkish government tried to relocate the Zaporozhians to the Edirne region, as well as to the shores of the Aegean and Marmara Seas, to remote villages in Bulgaria. But the Cossacks voluntarily returned to the Tylihul and Dniester rivers. The impossibility of recreating the Sich in the Ottoman possessions led to an attempt to do this in the Austrian Empire. But the “Banat Sich”, which allegedly existed in the Austrian Empire, is a historiographical myth. The article analyzes the errors in the localization of the Sich in Ukrainian historical cartography. The unsuccessful attempt to create the Ust’-Danube Budjak Cossack host on the Ottoman territory (1807) is also considered here. The author makes a historical and geographical reconstruction of the placement of Zaporozhian Cossacks outside Russia after 1775, proposing a new historical map as a result of the study.