Неокласичний дискурс початку ХХ ст.: еволюція класичної традиції

Abstract

Стаття присвячена рецепції класичної традиції європейським модернізмом, зокрема українським неокласичним дискурсом як одним із його складників. Під терміном “класична традиція” у другій половині ХІХ ст. передовсім розуміли античну спадщину. Трохи згодом, спираючись на Лессінга, у це поняття стали включати ще й спадщину “високого мистецтва” Ренесансу та класицизму в різних національних літературах. На думку деяких учених, існують три етапи засвоєння класичної традиції загальноєвропейським модернізмом, останній із них активно розроблявся в дискурсі європейського класицизму, зокрема українського, 20 – 30-х років ХХ ст.This paper focuses on reception of classical tradition of European modernism, including Ukrainian neoclassical discourse as one of its components. In the 2nd half of the 19th century the term ‘classical tradition’ usually meant ancient heritage. Then, according to Lessing, this concept was expanded on the legacy of ‘high art’ Renaissance and Classicism in various national literatures. According to some scholars, there are three stages of adopting the classical tradition by common European modernism. The third stage actively developed in the discourse of European classicism of the 20s and 30s of the 20th cent., including Ukrainian neoclassicism.Статья посвящена рецепции классической традиции европейским модернизмом, в частности украинским неоклассическим дисскурсом как одной из его составляющих. Под термином “классическая традиция” во второй половине XIX в. прежде понимали античное наследие. Чуть позже, ссылаясь на Лессинга, в это понятие стали включать еще и наследие “высокого искусства” Ренессанса и классицизма в различных национальных литературах. По мнению некоторых ученых, существуют три этапа усвоения классической традиции общеевропейским модернизмом, последний из них активно разрабатывался в дискурсе европейского классицизма, в том числе украинском, 20-30-годах ХХ в.