Культурно-символічний аспект поминально-поховальних локусів (у реаліях російсько-української війни)

Abstract

Події російсько-української війни, особливо останні півтора роки її активної фази, показують, наскільки смерть і вмирання сильно закріплені в просторі та місці. Здатність просторів і місць, пов’язаних зі смертю (кладовища) та вмиранням (місця гибелі – спонтанні меморіали), пробуджувати найглибші спогади та викликати інтенсивність емоцій є свідченням сили місця та нагадуванням про те, що сила символічного простору – в емоції, а не функції. Одним з виражень колективної жалоби є меморіальні місця, вибір яких має глибоке символічне значення. Через ретельний антропологічний аналіз місць поховань та місць пам’яті можна зрозуміти інтенсивні емоційні переживання, пов’язані зі смертю, включаючи жалобу, тяжку втрату та спогади. Поховально-поминальні практики опосередковуються кількома просторами – тілом (тілесним), місцем смерті/загибелі, моргом, кладовищем, крематорієм, меморіалом пам’яті, віртуальним простором кіберсвіту – мережевими мартирологами. Конфлікт, що виникає внаслідок постійного перформансу та запису пам’яті в публічному просторі, відображається в дебатах про вираження та маркери приватного горя в громадських місцях і пов’язаних суперечках щодо того, що є «сакральним» місцем. Трагедії, пов’язані із загибеллю цивільного населення під час обстрілів, є частиною того, що стає новими ритуальними формами та меморатами, вбудовуючи постійну пам’ять про загиблих у матеріальний ландшафт життєвого простору. Традиція облаштування меморіалів під час російсько-української війни створює «реєстр священної історії» – сукупність спільного історичного досвіду та поглядів, які визначають і об’єднують спільноту. Процеси меморіалізації після трагічної смерті, які дедалі частіше відбуваються публічно, стають медіалізованими і використовуються державним ресурсом як політичний важіль. Природа меморіального ландшафту породжує певний стиль комунікації, під час якого у просторовий діалог залучається все суспільство.The events of the russian-Ukrainian war, especially the last year and a half of its active phase, show how death and dying are strongly fixed in space and place. The ability of spaces and places associated with death (cemeteries) and dying (places of death – spontaneous memorials) to evoke the deepest memories and intense emotions is a testament to the power of place and a reminder that the power of symbolic space is in emotion, not function. One of the expressions of collective grieving is memorial sites, whose choice has a deep symbolic meaning. Through careful anthropological analysis of burial sites and memorial sites, the intense emotional experiences associated with death, including grief, bereavement, and reminiscence, can be understood. Funeral and memorial practices are mediated by several spaces: the body (corporeal), the place of death/dying, the morgue, the cemetery, the crematorium, the memorial of memory, the virtual space of the cyber world—the networked martyrologists. The conflict arising from the ongoing performance and recording of memory in public space is reflected in debates about expressions and markers of private grief in public spaces and related disputes about what constitutes a sacred place. The tragedies of civilian deaths during shelling are part of what are becoming new ritual forms and memorials, constructing a permanent memory of the dead in the material landscape of lived space. The tradition of designing memorials during the russian-Ukrainian war creates a «register of sacred history»—a set of shared historical experiences and views that define and unite the community. Processes of memorialization after a tragic death, which are increasingly taking place in public, are becoming medialized and are used by the state as a political tool. The nature of the memorial landscape creates a specific style of communication, in which the entire society is engaged in spatial dialogue.