Соціокультурна динаміка регіонального розвитку України: методологічні підходи дослідження

Abstract

Один із головних напрямів новітнього методологічного синтезу полягає в поєднанні світ-системного й цивілізаційного підходів у дослідженні процесів регіоналізації. Ідеться про новий рівень соціального аналізу: регіоналізація розглядається як зворотний бік процесів глобалізації в контексті формування регіонально-цивілізаційних об’єднань, що перебувають у процесі динамічної взаємодії. У зв’язку з актуалізацією і швидким розвитком міждисциплінарних регіональних досліджень у статті висвітлюються методологічні підходи до аналізу соціокультурних трансформацій просторового розвитку України в історичній ретроспективі. Нове бачення регіону як суб’єкта політики спричинило істотне переосмислення всієї системи регіоналізації і зосередження уваги на створенні комплексних інтегральних методологічних підходів, що перебувають «на стику» природничих і соціогуманітарних дисциплін. Акцентовано на методології дослідження територіальних процесів, які в ході історичного розвитку відбувалися в просторі між локальним і глобальним рівнями організації суспільних систем, на проміжному між мікро‑ й макрорівнями просторі, за яким уже міцно закріпилася дефініція мезорівня. Для України проблема мезосфер подвійно актуальна тому, що майже вісім століть її історії вмістилися у своєрідному мезопросторі периферій різних держав, які належали до різних цивілізаційних систем. Специфіка регіональних підходів дає змогу осмислити весь комплекс соціокультурної динаміки: цивілізаційні й культурні особливості розвитку окремих регіонів як системоутворюючих цілісностей; з’ясування складних взаємозалежностей між глобальними, регіональними, локальними вимірами; між центрами та периферіями. У фокусі уваги авторки – історія колонізаційних процесів, міграцій, ретроспективні дослідження територіальної організації, функції кордонів, особливості життя в зонах погранич, символи ментальності та культурної пам’яті на місцях. Доведено, що без застосування всієї сукупності дослідницьких методів, орієнтованих на вивчення регіонів різних рівнів, закономірностей їх формування й функціонування з урахуванням історичних, демографічних, етнонаціональних, релігійних, екологічних, природно-ресурсних, політико-правових особливостей, говорити про утвердження системи регіональної аналітики, побудованої на нових концептуальних засадах компаративних досліджень регіонів, буде проблематично. Усталення наукової парадигми дослідження територіальної специфічності та просторової взаємодії в широкому часовому діапазоні, відповідної соціокультурної динаміки з процесами формування регіональної самосвідомості забезпечить перехід регіональних студій до нового рівня узагальнень на ґрунті становлення нових політологічних і культурологічних моделей суспільного розвитку.One of the main trends of the latest methodological synthesis is the combination of the world-system and the civilizational approaches in studying regionalization processes. The thing is a new level of social analysis: regionalization is considered as the reverse side of globalization in the context of the formation of regional-civilizational amalgamations, being in the process of dynamic interaction. Owing to the actualization and rapid development of interdisciplinary regional studies, the article highlights methodological approaches to analyzing socio-cultural transformations of Ukraine’s spatial development in a historical retrospect. A new vision of a region as a subject of politics has led to a significant reinterpretation of the entire system of regionalization and the focus on creating comprehensive, integrated methodological approaches that are at the junction of natural and socio-humanitarian disciplines. An emphasis is placed on the methodology of studying territorial processes that took place in the course of historical development in the scope between the local and global levels of social system organization, in the space intermediate between micro- and macro-levels, for which the definition of meso-level has already been firmly established. For Ukraine, the problem of mesospheres is doubly relevant since almost eight centuries of its history fit into a kind of meso-space of various states’ peripheries that belonged to different civilizational systems. The specificity of regional approaches makes it possible to comprehend the whole complex of sociocultural dynamics: civilizational and cultural features of the development of individual regions as system-forming continua; and the elucidation of complex interdependencies among global, regional, and local dimensions, as well as between centers and peripheries. The authoress focuses on the history of colonization processes and migrations, on retrospective studies of territorial organization, border functions, features of activities in border areas, and symbols of mentality and cultural memory at the local level. It is proven that without applying the whole set of research methods focused on studying regions of different levels of regularities of their formation and functioning, given historical, demographic, ethno-national, religious, ecological, natural-resource, political, and legal features, it would be problematic to talk about the adoption of a system of regional analytics built on new conceptual principles of comparative research of regions. The approval of a scientific paradigm of studying the territorial specificity and the spatial interaction, in a wide time range, of the corresponding socio-cultural dynamics with the processes of regional self-consciousness formation will ensure the transition of regional studies to a new level of generalizations based on the formation of new politological and culturological models of social development.