Мотив втраченого раю в оповідях про примусове переселення

Abstract

У спогадах про примусові переселення, спричинені різними факторами, типовим мотивом є опис місця, яке довелося покинути не з власної волі. Це місце у розповідях набуває ідеальних рис, образу втраченого раю. Ідеалізація найчастіше виявляється в описах мальовничих краєвидів, багатих природних ресурсів, успішного господарювання, особливо дружної громади, а також у свідомому, а радше – неусвідомленому замовчуванні чи применшуванні негативних спогадів, пов’язаних із втраченим місцем. Такі ж тенденції простежуються в розповідях інших примусових мігрантів, зокрема українців – переселенців операції «Вісла», коли доволі часто саме ідеалізованими описами рідного села розпочинають спогади. Посиленню ідеалізації сприяє використання бінарної опозиції, на полюсах якої розташовані дві локації – утрачене село і вимушене місце поселення. Часто така конструкція – це поетична картина покинутого краєвиду на противагу ділянці, яку люди отримали на переселеному місці. Типовою рисою опису втраченого села є численні мікротопоніми. Таке розмаїття номінації жодного разу не трапляється в описі нових поселень, де майже немає мікротопонімів. На противагу маємо тут номінації зі семантикою необжитості, невпорядкованості: величезне нічиє поле, участки, приділена земля. Своєрідною, непрямою формою ідеалізації утраченого раю є постійне декларування готовності переселитися знову на затоплений простір, щойно з нього спустять воду. Сьогодні набули поширення різні форми соціальної активності з метою меморіалізації затоплених сіл: щорічні зустрічі переселенців, видання книжок про переселені населені пункти, відкриття пам’ятних знаків поблизу водосховищ. Розповіді про такі зустрічі стали типовим мотивом у спогадах про переселення. Обов’язковими складовими на зустрічах переселенців є спільне трапезування, виконання пісень, спогади про затоплене село, фотографування. У спогадах підкреслюється взаємна приязність між колишніми односельцями. Ще одна нова оригінальна соціальна активність – щорічні змагання під назвою «Заплив “Дніпро ревучий”». Учасники запливу мають подолати трикілометрову відстань між двома берегами Канівського водосховища вільним плаванням. Уперше така подія сталася 2016 року. У 2019 році відбувся четвертий такий заплив. Можна припустити, що такі громадські ініціативи зумовлені й потребою людей бачити своїх колишніх земляків, і тим, що в людей з’явилася фінансова спроможність реалізувати цю потребу.A typical motif in the reminiscences on the forced resettlement caused by various factors is the description of a place that has to be left out. It acquires perfect features, the image of the lost paradise in the narrations. The idealization is most often reflected in the descriptions of beautiful landscapes, rich natural resources, successful management, especially a friendly community, as well as in the conscious, and more often unconscious, hushing up or depreciation of the negative memories about the lost place. The same trends can be seen in the stories about the other forced migrants. In particular, Ukrainians, displaced during the so-called ‘Vistula’ Operation. They begin their stories with the idealized descriptions of their native village. The use of binary opposition, at the poles of which there are two locations – a lost village and a forced settlement – contributes to the idealization. Often, such a construction is a poetic picture of an abandoned landscape as opposed to a plot that people have received in a displaced area. Numerous microtoponyms are considered a typical feature in the description of a lost village. This variety of nomination never happens in the description of new settlements, where there are almost no microtoponyms. In contrast, here we have the nominations with the semantics of non-existence, disorder: a huge nobody’s field, plots, and allocated land. An indirect form of lost paradise idealization is the constant declaration of the willingness to move again to the flooded space as soon as it is released. Today, various forms of social activity have become widespread for the purpose of memorializing flooded villages: annual meetings of displaced persons, publication of books about displaced settlements, and opening of memorial signs near the reservoirs. The stories about such meetings have become a typical motif in memories of relocation. Obligatory components in displaced persons’ meetings are a common meal, singing, memories about a flooded village, and making pictures. The mutual friendliness between the former villagers is emphasized in the reminiscences. Another new original social activity is the annual competition called The Heat Roaring Dnipro. The participants have to overcome the three-kilometer distance between the two coasts of the Kaniv Reservoir in a free swimming style. The first such event took place in 2016. In 2019, the fourth such round happened. We can suppose that such public initiatives are caused by the need to see former villagers, and the fact that people have the financial possibility to fulfill this necessity.