“Через брак людей...”. Німецька політика набору робочої сили та примусові депортації робітників із окупованих областей України 1941–1944 рр.

Abstract

Автор описує механізми та вади німецької політики набору українських примусових робітників, спираючись здебільшого на архіви України та Німеччини. Серед усіх окупованих нацистами територій саме Україна стала основним резервуаром для набору примусових робітників та їх насильницької депортації. Понад 1,7 млн українців зазнали тяжкої долі остарбайтерів у Німеччині, а ще більшій кількості довелося виконувати каторжні роботи на окупованих територіях СРСР. Представники місцевої влади та української допоміжної поліції брали безпосередню участь в облавах для набору робочої сили, виконуючи накази окупантів. Відомство Ф.Заукеля в Берліні до останніх днів окупації продовжувало спускати розпорядження про масовий вербунок примусових працівників, незважаючи на те, що представники окупаційної влади в Україні (цивільне, військове, а також керівництво СС і поліції) дійшли одностайної згоди, що починаючи з кінця 1942 р. ці вимоги були непомірними й не враховували потреб окупаційного режиму в трудових ресурсах у самій Україні. Відсутність чітких узгоджених пріоритетів призвела до, на перший погляд, парадоксального висновку: німецька окупаційна влада відчула "брак людей" для вербування попри те, що сотні тисяч українських бранців було відправлено до райху.This article describes the mechanisms and shortcomings of the German forced labour recruitment in Ukraine, by relying extensively on primary sources from Ukrainian and German archives. From all territories occupied by Nazi Germany during World War II, Ukraine was the main region for forced labour recruitment and forced labour deportations. More than 1,7 million Ukrainians were as "Ostarbeiter" deported to Germany, a probably even higher number fulfilled forced labour duties within the occupied Soviet Union. Representatives of the local administration and Ukrainian auxiliary policemen were heavily involved in the round-ups of workers, as ordered by the Germans. The Sauckel offices in Berlin continued to issue orders of massive forced labour recruitments until the end of the occupation period; however, all German occupation organs in Ukraine (i.e. civilian, military, and SS/police) agreed since the end of 1942 that these demands were too high and not balanced with the needs of the occupation regime in Ukraine. The lack of clear priority setting led to the – at first instance – surprising conclusion that the German occupation authorities felt that they "were lacking people" for recruitment, despite the fact that hundreds of thousands of Ukrainians were deported to the Reich.