Групова жертовність як маркер національної ідентичності: український досвід

Abstract

Стаття присвячена розробці та аналізу поняття «групова жертовність». Його можна детермінувати як групу загиблих, постраждалих, рідше репресованих осіб, які вчинили акт героїчного чину, що суттєво вплинув на хід певного більш масштабного явища або мав неабияке символічне значення, сприяючи ідейному наповненню продовження боротьби в тій чи іншій формі. У цьому розумінні полеглі чи постраждалі є не об’єктами злочинних посягань ворогів, а суб’єктами дієвого, мотиваційного наповнення національної ідентичності. Тому приділено значну увагу теоретично-понятійному апарату проблематики. Серед ознак групової жертовності ми виокремлюємо: усталену назву, факт героїзму, наявність особливо непримиримого ворога, початкове публіцистичне або усно-історичне висвітлення чину групової жертви, фіксація в національній історіографії, конкретний перелік групової жертви, локалізованість у місці та часі, визначену мету, заради досягнення якої вчинено подвиг. Функціями групової жертовності є, зокрема, такі: трансляція національної ідентичності, формування національного історичного наративу, глорифікація громадянсько-релігійного культу та апробація культурно-ідентифікаційного базису нації. Українські групові жертви в боротьбі за незалежність мали місце ще на початку нашої модерної державності – у часи національно-визвольних змагань 1917–1921 років. Пам’ять про них була збережена завдяки активній роботі екзильних учених-гуманітаріїв. Нову сторінку в груповій жертовності українців було відкрито в лютому 2014 року, коли почався новий етап боротьби з російським імперіалізмом. Так, у список борців за незалежність України своїм героїчним чином вписали себе Небесна Сотня, «кіборги», захисники міст-героїв України та інші. Стресово-мотиваційний потенціал групової жертовності має величезний вплив на сучасні українські націоідентифікаційні практики.The article is dedicated to the development and analysis of the group sacrifice concept. It can be defined as a group of deceased, suffering, less commonly, repressed individuals performing a heroic deed that significantly influenced the course of a certain larger-scale phenomenon or had significant symbolic meaning, contributing to the ideological filling of the continuation of the struggle in one form or another. In this understanding, the fallen or suffering individuals are not objects of criminal violation by enemies but rather subjects of active, motivational embodiment of national identity. Therefore, significant attention is devoted to the theoretical and conceptual apparatus of the issue. An established name, the fact of heroism, an especially implacable enemy, initial journalistic or oral-historical coverage of the act of group sacrifice, fixation in national historiography, a specific list of group sacrifice, localization in a place and time, and a defined purpose for which the feat was accomplished are distinguished among the characteristics of group sacrifice. The functions of group sacrifice include the transmission of national identity, the formation of a national historical narrative, the glorification of civic-religious culture, and the approval of the cultural-identification basis of the nation. Ukrainian group sacrifices in the struggle for independence have taken place as early as the beginning of our modern statehood during the period of national liberation struggles of 1917–1921. The memory of them has been preserved thanks to the active work of exiled scholars in the Humanities. A new chapter in the group sacrifice of Ukrainians was opened in February 2014, when a new stage of the fight against Russian imperialism started. Thus, the Heavenly Hundred, the Cyborgs, defenders of the hero cities of Ukraine, and others have inscribed themselves in the list of fighters for Ukrainian independence through their heroic deeds. The stress-motivational potential of the group sacrifice has a huge impact on contemporary Ukrainian nation-identity practices.