Творення українського проєкту в регіональних та історико-географічних дискурсах ХІХ – початку ХХ ст.

Abstract

Метою дослідження є аналіз конструювання національної ідентичності в українських регіональних дискурсах ХІХ – початку ХХ ст., які стали підґрунтям формування концептуальних засад та локальних моделей Українського проєкту. Акцент зроблений на важливості усвідомлення специфіки української історії, пов’язаної із численними геополітичними трансформаціями, війнами й соціальними збуреннями, що спричинили особливий інтерес до проблем простору, колонізаційних переміщень, освоєння нових територій. Виокремлення серед методологічних підходів геокультурного, дало змогу репрезентувати історико-географічні детермінанти, що характеризують взаємовідносини культури і національного простору, регіональних та локальних культурних практик. Основні результати дослідження сконцентровані на обґрунтуванні потенціалу української історичної науки у створенні інтелектуального фундаменту для формування нового образу країни та вибудові Українського проєкту, виробленні національної територіальної структури, яка базується на урахуванні географічних, мовних, релігійних, культурних особливостей її частин та специфічної регіональної ідентичності. У висновках доведено, що історіографічні схеми, уведені у науковий обіг упродовж ХІХ – початку ХХ ст., характеризувалися виразним акцентуванням уваги на регіональних особливостях українських земель, дослідженні специфічності історичної долі окремих територій, що опинилися у складі різних держав і зазнавали потужних асиміляційних та культурних впливів. Найбільш активно такі підходи застосовувалися у регіональних та історико-географічних дискурсах української інтелектуальної історії, яка охоплювала як стан суспільної думки на певному етапі, так і соціальну історію ідей та проєктів. Те, що було зроблено впродовж ХІХ ст. у галузі дослідження особливостей розвитку окремих частин України, допомогло М. Грушевському створити концепцію українського історичного процесу, детально виписану у трьох вимірах – хронологічному, проблемному і просторовому. Регіональні дискурсивні практики стали основою формування Українського проєкту, осмислення нового статусу української етнічної території, пробудження національної свідомості та історичної пам’яті, аналізу специфіки регіональної та локальної ідентичності українського народу.The purpose of the study is to analyze the construction of national identity in Ukrainian regional discourses of the 19th and early 20th centuries, which became the basis for the formation of the conceptual foundations and local models of the Ukrainian project. The emphasis is placed on the importance of understanding the specifics of Ukrainian history, associated with numerous geopolitical transformations, wars, and social upheavals, which caused a special interest in the problems of space, colonization movements, and the development of new territories. Highlighting the geocultural among the methodological approaches made it possible to represent the historical-geographical determinants characterizing the relationship between culture and national space, regional and local cultural practices. The main results of the study are focused on substantiating the potential of Ukrainian historical science in creating an intellectual foundation for the formation of a new image of the country and the construction of the Ukrainian project, the development of a national territorial structure based on the geographical, linguistic, religious, cultural features of its parts and specific regional identity. The conclusions prove that the historiographic schemes introduced into scientific circulation during the 19th and early 20th centuries were characterized by a distinct emphasis on the regional features of Ukrainian lands, the study of the specificity of the historical fate of individual territories that were part of different states and were subjected to powerful assimilation and cultural influences. Such approaches were most actively used in the regional and historical-geographical discourses of Ukrainian intellectual history, which covered both the state of public opinion at a certain stage and the social history of ideas and projects. What was done during the 19th century in the field of research on the peculiarities of the development of certain parts of Ukraine, helped M. Hrushevskyi to create a concept of the Ukrainian historical process, written out in detail in three dimensions – chronological, problematic and spatial. Regional discursive practices became the basis for the formation of the Ukrainian project, the understanding of the new status of the Ukrainian ethnic territory, awakening of national consciousness and historical memory, analysis of the specifics of the regional and local identity of the Ukrainian people.