Політичні відносини Візантії з державами мусульманського світу в епоху самостійного правління Костянтина VII Багрянородного (945–959)

Abstract

Статтю присвячено відносинам Візантії з мусульманським світом у середині Х ст. Дослідження базується на свідченнях творів Константина VII Багрянородного та мусульманських джерел. Автор вважає, що міжнародні відносини цієї доби можна розглядати як систему. Ця система базувалась на певних принципах і традиціях, мала власну ієрархію. Серед принципів системи слід відзначити васалітет, нерівний характер зв’язків, прагнення до універсальної влади з боку низки учасників міжнародних відносин. На цих принципах базувались відносини Візантії з державами мусульманського світу.Статья посвящена отношениям Византии с мусульманским миром в середине Х в. Исследование базируется на свидетельствах произведений Константина VII Багрянородного и мусульманских источников. Автор считает, что международные отношения этой эпохи можно рассматривать как систему. Эта система базировалась на определенных принципах и традициях, имела собственную иерархию. Среди принципов системы можно отметить вассалитет, неравный характер связей, стремление к универсальной власти со стороны ряда участников международных отношений. На этих принципах базировались отношения Византии с государствами мусульманского мира.The article is devoted to the relations of Byzantium with the Muslim world in the middle of the Xth century. The research is based on the testimonies in the works of Constantine VII Porphyrogenitus and Muslim sources. The author believes that the international relations of this era can be considered as a system. This system was based on certain principles and traditions, had its own hierarchy. Among the principles of the system should be noted vassalage, the uneven nature of the links, the desire for universal power from the number of members of international relations. The relations of Byzantium with the States of the Muslim world were based on those principles.