Образи Півдня на Катеринославській виставці 1910 року: імперський та національний дискурси

Abstract

Метою статті є дослідження Катеринославської обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки 1910 р. з точки зору конкуруючих дискурсів образу регіону – імперського і національного. Методологія. У статті поєднано постколоніальну теорію та підходи нової культурної історії, за якими виставка розглядається як специфічна мета-медія, що продукує та закріплює в суспільній свідомості часово-просторові образи території, яку представляє. Методика дослідження передбачає дворівневу структуру: аналіз дискурсу-формації, що його конструювали організатори виставки через експозицію та інформаційну політику, й порівняння його з дискурс-альтернативою, закладеною в рецепції частини візитерів. Для оприявнення контрасту між дискурсами застосовано метод кейс-стаді. Основні результати дослідження сконцентровані на доведенні тези, що імперський (формуючий) дискурс апропріював досвід модерності за рахунок специфічної «хореографії часу», який складав основу геоконцепту Новоросія. Згідно з ним, втілення регіонального образу «житниці імперії» накладалось на шкалу прогресу, початок якого локалізовано наприкінці ХVIII ст., коли разом з включенням територій до складу імперії начебто відбувся якісний перехід від домодерного етапу історичного розвитку. Прикладом протиставлення модерне/архаїчне став малоросійський хутір, що постав в якості темпоральної антитези до моделі американської ферми. Задуманий організаторами як етнографічний експонат, хутір отримав інакшу рецепцію в візитерів, котрі шукали «український образ» регіону. Прагнучи вийти за межі етнографічної архаїки, ця група агентів впливу хотіла бачити хутір не як статичний експонат, а як просвітницький центр українського культурного життя. З одного боку, виставка 1910 р. продемонструвала тенденцію на подальшу російську акультурацію Південної України, котра реалізовувалася у формі імперського привласнення місцевої історико-культурної спадщини. З другого боку, така апропріація реалізовувалася в місцевих умовах завдяки включенню практик, образів і концептів модернізації, що дозволяє говорити про подвійне культурне привласнення.The goal of this research is to study the Katerynoslav Regional Agricultural, Industrial, and Handicraft Exhibition in 1910 with a focus on competing discourses of the region’s image – imperial and national. The article combines postcolonial theory and new cultural history, according to which the exhibition can be examined as a specific meta-media that produces and consolidates in the public consciousness the temporal and spatial images of the presentative territory. The research methodology involves a two-level structure: 1) analysis of the formative discourse that was constructed by the exhibition organizers through the exposition and information policy; 2) its comparison with the alternative discourse embedded in visitors’ reception. The case study method was used to indicate the contrast between the discourses. It is argued that the imperial (formative) discourse appropriated the experience of modernity through a specific «choreography of time», which served as the basis of the geoconcept of Novorosiya. According to the concept, the regional image of the «Empire’s granary» was localized on a scale of progress at the end of the 18th century, when these territories were incorporated, and supposedly got the possibility for historical development. The Little Russian hamlet was the significant example of modern/archaic opposition and stood as a temporal antithesis to the American farm model. Conceived as an ethnographic exhibit, the hamlet received a different reception from visitors who were looking for «Ukrainian image» of the region. Trying to go beyond the ethnographic archaic, they comprehended the hamlet not as a static exhibit, but as an educational center of Ukrainian cultural life. As a result, The Exhibition demonstrated a tendency towards further Russian acculturation of Southern Ukraine, which was implemented in the imperial absorption of the local historical and cultural heritage from one side. On the other side, such appropriation was realized in regional conditions through the practices, images, and concepts of modernization, which allows speaking about double cultural appropriation.