Література для дітей та юнацтва в Україні: між західним та східним каноном

Abstract

У статті автор розкриває особливості історичного становлення та розвитку українського канону в літературі для дітей та юнацтва впродовж ХХ та початку ХХІ ст. Прикметно, що література для дітей та юнацтва (як перекладна, так і національна) в Україні викристалізувалася за останнє десятиліття в самодостатнє та самозначуще явище з ознаками як східного, так і західного канону. Спираючись на найактуальніші дискусії зарубіжних та вітчизняних дослідників дитячої літератури та хронологічно відстежуючи її історико-ідеологічний розвиток паралельно в різних “світових” групах, авторка аргументує вимоги до уважнішого “прочитання”, зокрема і сучасної літератури для дітей та юнацтва, та, до перегляду так званого “шкільного канону”.

The paper surveys the main characteristics of historical development of Ukrainian canon in the realm of literature for children and youth during the 20th and at the beginning of the 21st century. I argue that literature for children and youth (Ukrainian, as well as translations) has, during the last 10 years, crystallized itself as a self-contained phenomenon which combines features of both Eastern and Western canons. Considering the latest debates around literature for children and youth, as well as its chronological development in different parts of the world, I want to draw the reader’s attention to modern Ukrainian literature of this kind written since 1991, and to initiate the revision of the literary canon for schools.

В статье автор раскрывает особенности исторического становления и развития украинского канона в литературе для детей и юношества в течении ХХ – начала ХХI ст. Характерно то, что литература для детей и юношества (как переводная мировая, так и национальная) в Украине в полном объеме сформировалась за последнее десятилетие как самодостаточное и самозначительное явление с признаками как западного, так и восточного канона. Опираясь на самые актуальные дискусии в этом вопросе среди зарубежных и отечественных исследователей детской литературы и хронологически отслеживая её историко-идеологическое развитие паралельно в двух разных “мировых” группах, автор аргументирует требования к более внимательному “прочтению” современной литературы для детей и юношества и к пересматриванию т. н. “школьного канона”.