Закарпатська школа живопису та «повернення до модернізму» в українському мистецтві 1960‑х років

Abstract

Показовою тенденцією кінця 1950 – 1960‑х років – першого післясталінського десятиліття – стала лібералізація культурно-суспільного життя, що позначилася в мистецтві зверненням (хоча й украй обмеженим) до західного та вітчизняного дорадянського художнього досвідів, викреслених з актуального творчого простору радянського малярства в 1930-х – на початку 1950‑х років. Важливу роль у творчому оновленні відіграла закарпатська школа живопису, яка з другої половини 1940‑х років долучилася до загальноукраїнського контексту. Збережені в ній традиції європейського модернізму, пропущені крізь призму естетики народного мистецтва, стали джерелом збагачення образно-пластичної мови живопису, вплинули на його розвиток.

A significant trend of the late 1950s through 1960s (the first post-Stalinist decade) was the liberalization of cultural and social life, which influenced the art by its appealing (albeit extremely limited) to Western and domestic pre-Soviet artistic experiences, which had been erased from the then actual creative space of Soviet painting in the course of the 1930s to early 1950s. An important role in this creative renewal was played by the Transcarpathian school of painting, which, since the latter half of the 1940s, has joined the all-Ukrainian context. The traditions of European Modernism preserved in it, having passed through the prism of folk-art aesthetics, were a source of enriching the figurative and plastic language of painting, impacting its development.