Австрійські та єврейські німецькомовні українофіли від «Весни народів» до Голокосту: проблема європейської ідентичності

Abstract

Стаття присвячена проблемі так званої імагології, що стосується формування образу чужинця. Зокрема, у німецькомовному ареалі образ України як східного пограниччя Європи сягає епохи Просвітництва, де взірець становить роман Хрістіана Геллерта (1715–1759) про долю шведських вояків, засланих до Сибіру (1747). Одна з прикметних особливостей тут полягає в тому, що до кола героїв уміщено польського єврея як посередника між Європою та сибірським світом. Наступним письменником, що спричинився до творення німецького образу України, став Фрідріх Мартін фон Боденштедт (1819–1892), який зібрав антологію українського фольклору «Поетична Україна» (1845). У межах Австро-Угорської держави знаходимо особливо сприятливі умови для розвитку образів України, що засвідчено в другій половині ХІХ ст. такими постатями, як Леопольд Захер-Мазох (1836–1899) та Карл- Еміль Францоз (1848–1904). Істотною є та обставина, що галицькі українці та євреї розглядаються як представники етнічних груп з такими долями, які належить порівнювати. У ХХ ст. наявні принаймні чотири особистості, які варто згадати. Насамперед це Вільгельм Франц фон Габсбург (з імператорської родини, 1895–1948). Він мандрував потайки карпатськими землями й писав вірші українською мовою під псевдонімом Василь Вишиваний. Ще однією з них була Юліана Шнейдер (1860–1947), яка належала до кола знайомих Івана Франка й увійшла до української літератури з іменем Уляна Кравченко. Йозеф Рот (1894–1939) особливо посприяв просуванню образів України до Європи, постійно описуючи галицьких українців. Саме завдяки його повістям мешканець Європи дістав змогу запізнатися з особливостями українського повсякдення 1920-х років. Іона Грубер (1908–1980) став українським німецькомовним письменником і доклав зусиль до створення німецькомовних перекладів творчості Лесі Українки.

The article deals with the problem of so-called imagology concerning the formation of a stranger’s image. In particular, in the German-speaking area, the image of Ukraine as the European Eastern frontier dates back to the epoch of Enlightenment, with the paragon being a Christian Fürchtegott Gellert's novel (1715–1769) from 1747 about the fate of the Swedish warriors exiled to Siberia. One of the novel’s peculiarities is that the heroes of the narration include a Polish Jew as an intermediary between Europe and the Siberian world. The next writer that has contributed to the German image of Ukraine was Friedrich Martin von Bodenstedt (1819–1892), who compiled the collection of the Ukrainian folklore Poetical Ukraine (1845). Within the Austro-Hungarian state, we can find especially favourable conditions for the development of images of Ukraine, as evidenced in the second half of the 19th century by such personalities as Leopold Ritter von Sacher-Masoch (1836–1895) and Karl Emil Franzos (1848–1904). Of importance is the circumstance that the Halychyna Ukrainians and Jews are considered the representatives of ethnic groups with such fates that are to be compared. In the 20th century, there are at least four persons worth mentioning. Firstly, it is Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen (of the Emperor’s House, 1895–1948), who traveled incognito across the Carpathian lands and wrote verses in Ukrainian under the pseudonym Vasyl Vyshyvanyi. Another representative was Juliana Schneider (1860–1947), who belonged to the circle of Ivan Franko’s acquaintances and has entered the Ukrainian literature with the name Uliana Kravchenko. It was Joseph Roth (1894–1939) who essentially contributed to the promotion of images of Ukraine in Europe, constantly describing Halychyna Ukrainians. It is due to his stories that the Europeans have had the opportunity of becoming acquainted with the particulars of contemporary Ukrainian daily life in the 1920s. Jona Gruber (1908–1980) became a German-speaking Ukrainian writer and contributed to German translations of Lesia Ukrainka works.