Історико-правові аспекти підрахунку втрат від Голодомору-геноциду 1932–1933 років

Abstract

У статті розглядаються історико-правові аспекти підрахунку кількості жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років з огляду на те, що винятково демографічний підхід до цього напрямку наукових досліджень себе не виправдав. Зокрема, спроба взяти за базові матеріали всесоюзних переписів 1926 і 1939 років, оскільки міграційні процеси за цей період досі не реконструйовано, насамперед не вивчено питання про кількість завезеної робочої сили з радянських республік, яка під час перепису 1937 року була врахована в УСРР. Донині не встановлено й кількості померлих голодних українських селян у прикордонних з УСРР районах РСФРР і БСРР, а також тих з них, хто був розстріляний під час втечі на радянському кордоні або втопився в Дністрі й Збручі. Не є переконливими і пропозиції включити в рамки цієї трагедії 1934 рік, коли влада Москви вже не видавала розпоряджень геноцидного характеру щодо українців, а смертність сільського населення УСРР різко знизилася в порівнянні не тільки до трагічних 1932–1933 років, а й до передголодових 1930–1931 років. За таких обставин реалістичним у підрахунку жертв Голодомору-геноциду виглядає історико-правовий підхід, коли на основі архівних документів є можливість одержати статистичні дані про кількість населення УСРР на 1 січня 1932 і 1 січня 1934 років. Різниця між цими показниками на вказані дати і є мінімальною кількістю втрат в 1932–1933 роках, що становить 7 121,4 тис. осіб. Реальність названої цифри стверджується й зафіксованими показниками дитячої смертності, що сягала в згідно з аналізом документів в окремих населених пунктах від 38 до 52 відсотків. Крім того, на користь такого підходу в підрахунку втрат промовляє і статистика з наповненістю початкових класів: 1 вересня 1932 року до перших класів Петриківського району Дніпропетровської області влилося 1737 дітей, а через рік до другого класу перейшло, за уточненими даними, лише 867. Така сама тенденція виявилася й щодо другокласників і третьокласників: відповідно 1275 і 695, 1126 і 693. Особливо підкріплює версію стосовно катастрофічної дитячої смертності в цей період порівняльний аналіз народжених у відповідних населених пунктах з наповненістю перших класів через вісім років у школах Оратівського, Плисківського і Погребищенського районів Вінницької області, Баришівського, Іванківського – Київської, Іркліївського – Полтавської (тепер – Черкащина). Подальше дослідження первинних документів українських архівів дасть можливість установити більш близькі до реальних втрати української нації від Голодомору-геноциду 1932–1933 років.The article considers historical and legal aspects of counting the number of victims of the 1932–1933 Holodomor-Genocide, given that the exclusively demographic approach to this research area has not justified hopes. In particular, an attempt to reckon the 1926 and 1939 All Union censuses as the basic materials has failed, as migration processes during this period have not yet been reconstructed. First of all, there is still no investigation of the issue of the number of labour force imported from the Soviet republics – the number, which was taken into account in the Ukrainian SSR during the 1937 census. Also, there are no exact numbers established of those deceased starving Ukrainian peasants living in frontier areas adjoining the RSFSR and BSSR bordering on the Ukrainian SSR, as well as those between them who either were shot to death while fleeing across the Soviet border or drowned in the Dniester and Zbruch. Unconvincing are also the proposals to include the year 1934 within the framework of this tragedy, when the Moscow authorities ceased to issue genocidal orders against Ukrainians, while the mortality rate of the Ukrainian SSR’s rural population sharply decreased compared not only to the tragic 1932–1933 period but also to the pre-famine 1930–1931. Under the circumstances, a historical and legal approach proves to be more realistic in terms of counting the Holodomor-Genocide victims when, on the ground of archival documents, one can obtain statistical data on the population of the Ukrainian SSR as of January 1, 1932, and January 1, 1934. The difference between the mentioned indicators on these dates serves as the minimum death toll in 1932–1933, totaling 7,121,400 people. The actuality of the number indicated is corroborated by the recorded indices of infant mortality as well, which, based on analyzing the documents, reached in some settlements from 38 to 52 percent. In addition, favoring the proposed approach towards estimating the famine losses is the statistics with the fullness of the primary school classes: on September 1, 1932, 1,737 children entered their schools in Petrykivka District of Dnipropetrovsk Region, while in a year, the following, second classes were attended, according to the refined data, by only 867 pupils out of those first-formers. The same trend was observed regarding second-formers and third-formers: from 1,275 to 695 and from 1,126 to 693, respectively. The version on disastrous effects of infant mortality in this period is especially supported by the comparative analysis of births in the respective population centres in accordance with the fullness of the first classes eight years later in schools of Orativ, Plyskiv and Pohrebyshche districts (Vinnytsia Region), Baryshivka and Ivankiv ones (Kyiv Region), and Irkliyiv District (Poltava Region, now Cherkasy Region). Further study of the primary documents of the Ukrainian archives will make it possible to ascertain more accurate total losses of the Ukrainian nation from the Holodomor-Genocide.