Особливості репаративного синтезу днк лімфоцитів у хворих на рак щитоподібної залози за умов радіойодтерапі

Abstract

В роботі представлені результати вивчення загального та репаративного синтезу (ЗС, РС) ДНК у лімфоцитах периферичної крові у 127 хворих на диференційований рак щитоподібної залози після прийому лікувальних (4130–4730 МБк) і діагностичних (70–80 МБк) активностей йоду-131 та у 36 донорів. Встановлено, що радіойод призводить до зниження ЗС та підвищення РС ДНК у лімфоцитах хворих. РС ДНК досягає максимальних зна чень на 7-му добу і залишається вірогідно підвищеним принаймні протягом місяця після введення ізотопу. В усі терміни спостереження показники РС після прийому терапевтичної активності радіойоду були вищими, ніж після діагностичного сканування. У групі хворих з віддаленими метастазами, яким проведено декілька курсів радіойодтерапії, базовий рівень РС ДНК на 25% вищий порівняно з показниками хворих без метастатичного ураження. Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновок, що опромінення периферичної крові за умов проведення радіойодтерапії спричиняє довготривалі радіаційні пошкодження ДНК у лімфоцитах. Необхідні подальші дослідження для обґрунтованої оцінки імуногематологічних наслідків впливу радіойоду, визначення їх ступеня і тривалості. Ключові слова: рак щитоподібної залози, йод-131, радіойодтерапія, загальний синтез ДНК, репаративний синтез ДНК.

The authors present the results of a study of general and reparative synthesis of DNA in peripheral blood lymphocytes in 127 patients with differentiated thyroid cancer, having received therapeutic (4130–4730 MBq) and diagnostic doses (70–80 MBq) of iodine-131, and in 36 donors. It has been established that radioiodine led to a decrease in general DNA synthesis and an increase in reparative DNA synthesis in patients’ lymphocytes. Reparative DNA synthesis reached maximal values on day 7 and remained significantly elevated at least within 6 months after isotope administration. For all periods of follow-up, the indices of reparative synthesis after administration of therapeutic doses of radioiodine were higher compared to diagnostic scintigraphy. In the group of patients with distant metastases who received several courses of radioiodine therapy, the baseline level of reparative DNA synthesis exceeded by 25% the same indicator in patients without metastases. Thus, the data obtained suggest that peripheral blood irradiation under conditions of radioiodine therapy appears to be sufficient to induce long-term radiation injury of DNA in lymphocytes. Further investigations are needed for a grounded estimation of immuno-hematological after-effects of radioiodine, for determining their degree and duration Key Words: thyroid cancer, iodine-131, radioiodine therapy, general DNA synthesis, reparative DNA synthesis.