Галич після Галича: Пониззя (Русо-Влахія) у XII–XIV століття та утворення Молдавського князівства

Abstract

Звернуто увагу на неакцептований у сучасній історіографії феномен тісної інституційної, культурної та релігійної пов’язаності впродовж XII–XIV ст. земель Карпато-Дністровського межиріччя та Нижнього Подунав’я (Русо-Влахії) із Галицьким (Галицько-Волинським) князівством. Доказами цього зв’язку подано хіротонію у Галичі наприкінці 1380-х років перших молдавських владик, вірогідне підпорядкування між 1303 і 1328 рр. кафедри в Аспрокастроні-Білгороді Успенській Крилоській кафедрі та низку інших прикладів інституційної залежності місцевої Православної Церкви від Галицької єпархії (митрополії). Показано, що на теренах майбутньої Молдавської держави Галицькій Церкві доводилось конкурувати з духовними впливами Царгородського патріархату й Баківської та Куманської латинських дієцезій. Русо-Влахійське генеральне намісництво описано як поліетнічну адміністративну структуру з переважаючим до середини XIII ст. слов’янським населенням, що упродовж другої половини XIV ст. перетворилася на “дволику” християнську спільноту, основу якої складали етноси східних слов’ян та волохів.

Attention is paid to the unacceptable phenomenon in modern historiography of close institutional, cultural and religious connectedness of lands of the Carpathian-Dniester interfluve and the Lower Danube (Ruso-Vlakhiyi) with Galician (Galicia-Volyn) principality in the XII–XIV centuries. Evidence of this connection provides chirotonia in Halych at the end of 1380’s of the first Moldavian rulers, subjection of the department in Asprokastron-Bilgorod to Uspenska Kryloska department is likely to happen between 1303 and 1328, and several other examples of institutional dependence of the local Orthodox Church from Galician eparchy (metropoly). It is shown that Galician Church had to compete with the spiritual influences of Constantinople Patriarchate and Bakivska and Kumanska Latin dioceses on the territory of the future Moldavian state. Ruso-Vlakhiya general viceroyalty is described as a multi-ethnic administrative structure with a majority of Slavic population in the middle of the XIII century and that during the second half of the XIV century it is turned into the “two-faced” Christian community, the basis of which are ethnic groups of Eastern Slavs and Volokhs.