Міжкультурні комунікації в етнографічній розвідці Левка Юркевича

Abstract

У статті проаналізовано текст рукопису Левка Юркевича про покодимську шляхту станом на 1927 рік. Основ­ну увагу приділено темі етнографічного характеру, яка має безпосереднє відношення до таких питань, як етнічний склад населення «покодимщини» в Балтському повіті, розпланування поселень, садиб, господарсько-побутовий та звичаєво-обрядовий комплекс польської шляхти, також розглянуто її як реального суб’єкта міжкультурної взаємодії. Наведені матеріали ілюструють динаміку рівня ідентичності поляків «покодимщини». Левко Юркевич характеризує «покодимщину» як територію, на якій проживають і комунікують представники різних національностей та соціальних груп. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Балтському повіті значний відсоток населення, крім українців, складали молдовани та євреї. Поляки, у зазначеному контексті – польська шляхта, виокремлювалися серед інших низкою особливостей звичаєво-обрядової культури і, незважаючи на порівняно невелику чисельність, відігравали помітну роль в історії повіту, однак не достатньо вивчену передовсім на локальному рівні. Порівнюючи різні етнокультурні традиції, дослідник простежує результати взаємодії принаймні чотирьох указаних спільнот, звертає увагу на шляхту, яка на початку ХХ ст. ще є активним учасником економічних, соціальних та культурних процесів, однак, як чисельно менша спільнота, поступово інтегрується в український соціокультурний простір, і лише окремі звичаєві практики та належність до католицької церкви ще виконували важливу консолідуючу функцію й залишалися основою польської самоідентифікації. Текст рукопису відображає процес акультурації польської шляхти, яка впевнено опановує українську мову спілкування, переходить від римо-католицької обрядовості до православної, утрачає інші ідентифікуючі ознаки, перетворюється з етнічної в етносоціальну групу.

The article deals with the text of Levko Yurkevych’s manuscript about the Pokodyma gentry as of 1927. The main attention is paid to the topic of ethnographic nature, which is directly related to such issues as the ethnic composition of the Pokodyma region population in the Balta district; the planning of settlements, estates, households, and customary-ritual complexes of the Polish gentry is considered a real subject of intercultural interaction. These materials illustrate the dynamics of the level of identity of the Poles of the Pokodyma. Levko Yurkevych describes Pokodyma as a territory where representatives of different nationalities and social groups live and communicate. In the late 19th and early 20th centuries, in the Balta district, a significant percentage of the population, in addition to Ukrainians, were Moldovans and Jews. The Poles, in this context, the Polish gentry, stood out among others for a number of features of their customary and ceremonial culture and, despite their relatively small number, played a significant role in the history of the district but were not sufficiently studied primarily at the local level. Comparing different ethnocultural traditions, the researcher traces the results of the interaction between at least four of these communities and draws attention to the gentry, which at the beginning of the 20th century was still an active participant in economic, social, and cultural processes but, as a numerically smaller community, was gradually integrating into the Ukrainian sociocultural space, and only certain customary practices and belonging to the Catholic Church still performed an important consolidating function and remained the basis of Polish self-identification. The text of the manuscript reflects the process of acculturation of the Polish gentry, which confidently mastered the Ukrainian language of communication, moved from the Roman Catholic rite to the Orthodox rite, lost other identifying features, and transformed from an ethnic group into an ethno-social group.