Сучасна росія: ностальгія за імперією та спроби політичного й культурного реваншу

Abstract

У статті проаналізовано причини й наслідки російського великодержавного шовінізму, реваншизм і культурний колоніалізм, їх ідеологічне підґрунтя. Ідеологія та практика «домінуючої» російської нації призвели до того, що вже наприкінці ХХ ст. половина народів росії втратила свої мови через асиміляцію. Рідна мова як мова навчання збереглася в російській федерації лише у 18 етносів, за міжнародними стандартами – це моноетнічна країна. Спроби демократичного розвитку росії після 1917-го та 1991 років зазнали невдачі. Прийняття в 1993 році нової конституції, відновлення моделі «керованих виборів» призвели до встановлення єдиновладдя, починаючи з 1999 року. Контроль ринку і так званих еліт, нейтралізація опозиції та демократичних ініціатив, уніфікація історії під бачення її вождем стали поступовими кроками путіна, який заявив про свою «місію собіратєля русскіх зємєль». Програш у світовій конкурентній боротьбі у сфері сучасних технологій, архаїчність економіки, низькі якість і тривалість життя породили в російської правлячої верхівки прагнення взяти реванш за втрачені позиції. Трансформація шовіністичних ідей, укладених у формулу «самодєржавіє – православіє – народность», зумовила претензії росії на світове лідерство на ниві духовних цінностей. Ці тенденції з’явилися і в інших країнах, зокрема в Угорщині, де є сили, які прагнуть до відновлення «Великої Угорщини». Серед причин російсько-української вій­ни аналітики називають причини історичні. Надання Українській церкві Томосу, Україні – безвізу та європейської перспективи «обнулило» росію, позбавивши її історичного минулого й панорамного майбутнього. Історія стала зброєю. Російська імперіалістична культура, побудована на крадених цінностях, історії, привласнених іменах і прославленні війни, не може бути фундаментом державності. Для України нинішня війна має екзистенційний характер. Для всебічної перемоги, крім декомунізації та дерусифікації, потрібна ще й деколонізація економічного, політичного і культурного життя країни.

The article analyzes the causes and consequences of Russian great-power chauvinism, revanchism, and cultural colonialism, as well as their ideological basis. The ideology and practice of the dominant Russian nation led to the fact that already by the late 20th century, half of the peoples of Russia had lost their national languages due to assimilation. Only 18 ethnic groups have retained their native languages as a language of education in the Russian Federation, and by international standards it is a mono-ethnic country. Russia’s after-1917 and after-1991 attempts at democratic development failed. With the adoption of a new constitution in 1993, the restoration of a model of managed elections led to the establishment of autocratic power since 1999. Control of the market and the so-called elites, neutralization of opposition and democratic initiatives, and unification of history to align it with the vision of Russia's leader were gradual steps of Putin, who declared his mission as the collector of “Russian” lands. The loss in global competition in the fields of modern technology, archaic economy, low life quality, and expectancy gave rise to the desire of the Russian ruling elite to take revenge for lost positions. The transformation of chauvinistic ideas, framed into the formula Autocracy—Orthodoxy—Nationality, gave rise to Russia’s claims to world leadership in the realm of spiritual values. These trends have emerged in other countries, particularly in Hungary, where there are certain forces striving to restore Great Hungary. Among reasons for the Russian-Ukrainian war, analysts call historical reasons as well. Granting of Tomos to the Orthodox Church of Ukraine, as well as of both the visa-free regime and European perspective, have nullified Russia, depriving it of its historical past and panoramic future. So, history has become a weapon. Russian imperialist culture, built on stolen values, history, appropriated names, and the glorification of war, cannot be the foundation of statehood. For Ukraine, the current war is existential. For our comprehensive victory, apart from decommunization and de-Russification, there is also a need to decolonise Ukraine’s economic, political, and cultural life.