Специфіка інтертекстуальних та автоінтертекстуальних конструкцій у метаромані Г. Пагутяк

Abstract

У статті досліджено функціонування інтертекстуальних та автоінтертекстуальних конструкцій у творах Галини Пагутяк (“Біограф Леонтовича”, “Гірчичне зерно”, “Гола дитина, або Ще одна новорічна історія”,“Зачаровані музиканти” та інших) у контексті теорії метароману. Схарактеризовано такі їх види, як алюзії (на чужі чи власні тексти), варіації на тему претексту (чужого або свого), переказ сюжету одного твору в тексті іншого, коментувальне посилання на претекст, згадка назви одного твору в тексті іншого, включення частини одного твору в інший, дописування чужого або власного тексту. Охарактеризовано типологію повторюваних (наскрізних) образів лабіринту, дитини, книги, книжника, кота. Доведено, що наскрізні образи, інтертекстуальні та автоінтертекстуальні конструкції забезпечують цілісність творчого набутку письменниці.

The article deals with the specificity of the autointertextuality and intertextuality in the H. Pahutiak’s works (“Leontovych’s Biographer”, “Mustard Seed”, “Naked Child or One More New Year Story”, “Charmed Musicians” and others) in the context of metanovel poetics. Such types of autointertextuality and intertextuality as allusions, variations of the theme of pretext, paraphrase of the story plot in the text of another story, reference to the pretext, mention of the name of another story, finishing somebody’s own text are analyzed in the article. It was proved that the unity of H. Pahutjak’s works is provided with autointertextual and intertextual constructs and the system of repeating (transverse) images.

В статье исследовано функционирование интертекстуальных и автоинтертекстуальных конструкций в произведениях Галины Пагутяк (“Біограф Леонтовича”, “Гірчичне зерно”, “Гола дитина, або Ще одна новорічна історія”, “Зачаровані музиканти” и других) в контексте теории метаромана. Отмечены такие их виды, как аллюзии (на чужие или собственные тексты), вариации на тему претекста (чужого или своего), пересказ сюжета одного произведения в тексте другого, комментирующая ссылка на претекст, упоминание названия одного произведения в тексте другого, включение части одного произведения в другое, дописывание чужого или собственного текста. Охарактеризована типология повторяющихся (сквозных) образов лабиринта, ребенка, книги, книжника, кота. Доказано, что сквозные образы, интертекстуальные и автоинтертекстуальные конструкции обеспечивают целостность творческого наследия писательницы.