Культурно-просвітня діяльність протестантів на українських теренах другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників

Abstract

Мета статті – систематизувати та схарактеризувати вітчизняну історіографію культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Наукова новизна роботи полягає в системному розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку вітчизняної історичної думки щодо діяльності протестантів на українських землях Раннього нового часу. Методологічну основу дослідження становить історіографічний аналіз на основі принципів історизму, обʼєктивності та системності. Висновки. На основі досліджених історіографічних джерел виокремлено три етапи розвитку української історіографії культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Українська історіографія дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.) характеризується зародженням вітчизняних студій з історії української Реформації. Головною особливістю цього етапу є невелика кількість та фрагментарність досліджень, а також їх інтеграція до історії та культури інших держав. Учені української еміграційної історіографії (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.) переосмислюють важливість діяльності протестантів, уперше описуючи її як впливове явище саме українського культурно-історичного простору. Дослідники часів незалежності (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу) окреслюють коло нових наукових проблем, вирішення яких потребує міждисциплінарного підходу. Українська Реформація починає сприйматися як повноправний, але специфічний учасник загальноєвропейського реформаційного руху. Однак в останнє десятиліття в українській історіографії культурно-просвітнього виміру Реформації та протестантизму можна спостерігати кризові явища методологічного та фактографічного характеру, спричинені розпорошеністю письмових джерел та їхньою нечіткою історичною належністю.

The purpose of the article – is to systematise and characterise the domestic historiography of the cultural and educational activities of Protestants in the Ukrainian territories in the 16th–17th c. The scientific novelty of the work lies in the systematic disclosure of patterns and main ways of development of domestic historical thought on activities of Protestants in the Ukrainian lands of the Early modern period. The methodological basis of the study is historiographical analysis based on principles of historicism, objectivity and systematicity. Conclusions. On the basis of the studied historiographical sources, three stages of development of the Ukrainian historiography of cultural and educational activities of Protestants in Ukraine in the 16th–17th c. were identified. The Ukrainian historiography of the pre-Soviet era (the third quarter of the 19th – the early 20th c.) is characterised by the emergence of domestic studies on the history of the Ukrainian Reformation. The main feature of this stage is the small number and fragmentation of studies, as well as their integration into the history and culture of other states. Scholars of Ukrainian emigration historiography (30s – late 70s of the 20th c.) rethink the importance of Protestant activity, describing it for the first time as an influential phenomenon of the Ukrainian cultural and historical space. Researchers since independence (from the early 1990s to the present) have outlined a range of new research problems that require an interdisciplinary approach. The Ukrainian Reformation starts to be perceived as a full-fledged, but specific participant in the pan-European reformation movement. However, in the last decade, the Ukrainian historiography of the cultural and educational dimension of the Reformation and Protestantism has been experiencing methodological and factographical crises caused by the dispersion of written sources and their unclear historical affiliation.