Південна межа Галицької (Львівської) єпархії у XV – XVIII століттях (Історико-географічний аспект)

Abstract

Південний кордон Галицької (Львівської) єпархії був одним з найбільш сталих і безконфліктних еклезіальних меж у Центральній і Східній Європі. Практично на всій його протяжності природну роздільну лінію із Сучавською (Ясською) митрополією Молдавського князівства протягом XV–XVIII ст. творили водні артерії – ріки Черемош та Дністер. Ані в добу пізнього середньовіччя, ані в ранньомодерний період цей географічний бар’єр зазвичай не був перешкодою для культурного діалогу, соціальної комунікації й духовних взаємовпливів між мирянами й духовенством тісно пов’язаних між собою церковних традицій – києво-християнської та русько-волоської. Навіть протягом “унійного” XVIII ст. джерела фіксують динамічний рух на молдавсько-галицькому (львівському) пограниччі. Прикладом цих взаємовпливів була помітна присутність “волоського” духовенства на теренах Поділля й Брацлавщини. Воно справляло помітний вплив на місцеве релігійне життя, формуючи на локальному рівні своєрідний “пограничний” християнський етнос, що містив як елементи молдавсько-православної побожності, так і регіональної культури русинів (українців) Правобережжя.

Южная граница Галицкой (Львовской) епархии являлась одним из наиболее стабильных и бесконфликтных эклезиальных рубежей в Центральной и Восточной Европе. Практически на всей ее протяженности природную разграничительную линию с Сучавской (Ясской) митрополией Молдавского княжества в XV–XVIII ст. формировали водные артерии – реки Черемош и Днестр. В эпоху позднего средневековья и в раннее новое время этот географический барьер, как правило, не был препятствием для культурного диалога, социальной коммуникации и духовных взаимных влияний между мирянами и духовенством тесно связанных между собой церковных традиций – киево-христианской и русько-валашской. Даже на протяжении “унийного” XVIII ст. источники фиксируют динамическое движение на молдавско-галицком (львовском) пограничье. Примером таких взаимодействий была заметное присутствие “валашского” духовенства в приходах Подолья и Брацлавщины. Оно оказывало заметное влияние на местную религиозную жизнь, формируя на локальном уровне своеобразный “пограничный” христианский этнос, составляющей которого были как элементы молдавско-православной набожности, так и региональной культуры русинов (украинцев) Правобережья.

The Southern border of the Galician (Lviv) Eparchy was one of the most stable and peaceful ecclesiastical borders in Central and Eastern Europe. During the 15th to the 18th centuries the Cheremosh and Dnister rivers made a natural dividing line almost along its whole length. Both in the Late Medieval and Early Modern periods this geographical barrier would not prove to be an obstacle to cultural dialog, social communication and mutual spiritual influence between the laity and clergy of the closely related Kyivan and Ruthenia-Moldavian ecclesiastical traditions. Even during the ‘Uniate’ era of the 18th century dynamic movements on the Moldavian-Galician (Lviv) borderland are recorded in the documents. The prominent presence of the ‘Moldavian’ priests on the territory of Podilia and Bratslav regions is an example of the mutual influence. They had a conspicuous effect on the local religious life forming a certain ‘borderland’ ethos on the local level, which included elements of both the Moldavian-Orthodox religiosity and the Right-Bank Ruthenian regional culture.