Аерозоль у марсіанській атмосфері

Abstract

Дослідження методів оцінки параметрів атмосферного аерозолю показало, що: І) неврахування вранішніх та вечірніх туманів при аналізі спостережень ослаблення блиску Сонця з поверхні Марса призвело до завищення оцінок позаатмосферної інтенсивності Сонця та оптичної товщини τ₀ Наприклад, в місці посадки модуля «Вікінг-1» оцінка блиску могла бути завищеною у 1.7 рази, а оптичної товщини — на 0.35. Використання цих даних при аналізі азимутальної залежності яскравості марсіанського неба призвело до завищених оцінок розміру частинок та уявної частини показника заломлення; 2) спектральні значення уявної частини показника заломлення для λ < 500 нм найкраще збігаються з лабораторними даними для базальтів, але в довгохвильовій — вони значно менші; 3) середньогеометричне значення радіуса частинок (при дисперсії розмірів 0.2) в період найактивнішої стадії пилової бурі 1971 р. становить 4.5—5.7 мкм; 4) оптична товщина пилового шару в жовтні—листопаді 1971 р. була більшою ніж 15, а в період високої прозорості атмосфери — менша ніж 0.02 на λ = 500 нм; 5) коефіцієнт турбулентної, дифузії в жовтні—листопаді. 1971 р. біля поверхні планети був не менший 3∙10⁷ см²/с.