До історії державних свят народів Європи

Abstract

Свята є важливими культурними маркерами й символічними структурами, які визначають не лише релігійну, але й етнічну ідентичність. У розвинутих суспільствах, до яких належить і Україна, остання неминуче тяжіє до ідентичності державної. Мета статті полягає в тому, щоб визначити і проаналізувати типологію формування офіційних державних свят народів Європи, корелюючи її із ключовими, доленосними моментами історії кожної національної спільноти. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході й використанні методу крос-культурного аналізу. Релігійні свята найстарші й найбільш розповсюджені в європейських народів. Зіставляючи їх діючі святкові системи, реєструємо значну кількість маркерів, пов’язаних із церковним християнським календарем. І це закономірно: упродовж I і II тис. н. е. всі варварські народи Європи перейшли від язичництва до християнства. Феномен релігійного свята нині переживає в публічній сфері еволюцію від сакралізації до секуляризації. Як і колись, релігійні традиції переплітаються з етнічними, передаючи через механізми пам’яті почуття ідентичності й тяглості культури. Відродження незалежних держав після краху СРСР викликало хвилю національного й релігійного ренесансу, яка стимулювала повернення людей до своїх історичних коренів, репресованих радянською владою християнських традицій, свят, звичаїв та обрядів. Велика французька революція 1789 року стала прологом руйнування архаїчної феодально-абсолютистської системи Європи. Воєнні катаклізми й революції ХІХ–ХХ ст. сприяли тому, що багато тронів і королівських династій припинили своє існування й перейшли в розряд пережитків історії. Лише деякі країни Європи змогли примирити традиції з вимогами часу, трансформувавшись у парламентську монархію. В умовах сучасного інформаційного суспільства свята королівської династії перетворюються на яскраві шоу, які охоче транслюють телебачення та інші ЗМІ.

Holidays are important cultural markers and symbolic structures that define not only religious but also ethnic identity. In developed societies, to which Ukraine belongs, the latter gravitates inevitably towards state identity. The article is aimed at the determination and analysis of the typology of formation of the European nations’ official public holidays, correlating it with key, fateful moments in the history of each national community. The research methodology is based on an interdisciplinary approach and the use of the cross-cultural analysis method. Religious holidays are the oldest and most widespread among European nations. Comparing their existing festive systems, we register a significant number of markers related to the Christian church calendar. And this is natural: during the 1st and 2nd millennia A.D., all the barbarian people of Europe changed paganism into Christianity. The phenomenon of a religious holiday is currently undergoing the development from sacralization to secularization in the public sphere. As in the past, religious traditions are interwoven with ethnic ones, transmitting a sense of identity and cultural durability through memory mechanisms. The revival of independent states after the USSR break-up has caused a wave of national and religious renaissance, stimulating the return of people to their historical roots, to the Christian traditions, holidays, customs, and rites repressed by the Soviet authorities. The French Revolution of 1789 has become a prologue to the destruction of the archaic feudal-absolutist system of Europe. Military cataclysms and revolutions of the 19th–20th centuries have contributed to the fact that many thrones and royal dynasties ceased to exist and passed into the category of relics of history. Only some European countries have been able to reconcile traditions with the demands of time, transforming into a parliamentary monarchy. In the conditions of the modern information society, the holidays of the royal dynasty turn into bright shows that are willingly broadcast by television and other media.