Стратегії адресування у текстах Шевченка-повістяра

Abstract

У статті на основі ідей М. Бахтіна та принципів рецептивної естетики розглянуто метанаративний (екзегетичний) та метафікційний (дієгетичний) аспекти повістей Т. Шевченка, висвітлено способи контактування автора з читачем / слухачем, розрізнено характер адресування — прямого, направленого експліцитному адресатові, та прихованого, спрямованого адресатові імпліцитному. Останнього втілено в іпостасі ідеального реципієнта, до якого апелює імпліцитний автор і який сприймає естетичний модус твору (об’єктивну естетичну цінність уявного світу тексту та його суб’єктивну естетичну оцінку, виражені тональністю твору). На висхідній оцінній спрямованості ґрунтується стратегія інтимізації взаємин із читачем, а на низхідній — стратегія дискредитації, які реалізуються в низці комунікативних тактик. Носіями цих тактик є наратори-адресанти — розповідач та оповідач, котрі разом із нарататорами-адресатами утворюють корелятивні пари, які по-різному презентуються у текстах дев’яти повістей, що й розглянуто у статті.

The paper considers the metanarrative (exegetical) and metafictional (diegetical) aspects of a work, the ways of the author’s contacts with the reader / listener. The nature of addressing may be direct, which implies the explicit addressee, and hidden, designed for the implicit addressee. The latter is present as an ideal recipient who perceives the aesthetic mode of the work. The strategy of intimate connection with the reader is based on the ascending evaluative direction, while the descending one serves as a basis for the discrediting strategy, realized in a number of communicative tactics, used by the narrators-addressers. The images of the narrator and storytellers perform different functions (hero, character-witness); the narrative composition of each story is not repeated in other works, gradually becoming more complicated. The author uses various compositional and verbal forms: in addition to a consistent story and narrative, description and reflection, he involves the forms of inserted narrative, epistolary text, and even a full-lengThstory of an eyewitness. Tactics of oral communication and its constitutive stylistic features are presented by D. Barannyk as Shevchenko’s version of Ukrainian oral narrative, open to the addressee, and as a means of involving the reader in the imaginary world of a work. The term ‘self-presentation’ as an action of informing the addressee about the narrator’s occupation and his social status in order to establish contact differs from ‘self-thematization’ which is an intimate self-characterization of the narrator, addressed to a friendly reader / listener. The latter also includes the digressive reflections of the narrator on moralistic, sociological, historical, artistic topics, which reveal his mentality.