Вірш Шевченка “Росли укупочці, зросли...” в контексті філософії екзистенції

Abstract

У статті Шевченків вірш “Росли укупочці, зросли…”, який традиційно зараховували до інтимної лірики, розглядається як етично-філософський твір, де через розгорнуту метафору “тяжкої дороги” героїв змодельовано їхнє сповнене випробувань подружнє життя, як етичний подвиг плекання “любові безвічної” – як трансценденція до Бога. Поглиблення розуміння тексту Шевченка стає можливим завдяки прочитанню його смислів через призму апостольських інтенцій етичної особистості автора. Його модус філософування повніше виявнюється в контексті понять християнської філософії екзистенції.

This paper treats T.Shevchenko’s poem “They grew together and finally have ripened…”, which has been traditionally regarded as an example of intimate poetry, as an ethical and philosophical text that evokes the metaphor of a “trying way” and thereby models the wedlock of the characters, shown as an ethical feat of cherishing the eternal love and as a godly transcendence. An adequate understanding of Shevchenko’s text is made possible through the analysis of the apostolic intentions typical of the author’s ethic personality. His peculiar philosophy is elucidated in the context of the Christian philosophy of existence.

В статье стихотворение Т. Шевченко “Росли укупочці, зросли…”, которое традиционно относили к интимной лирике, рассматривается как этически-философское произведение, где через развернутую метафору “тяжелого пути” героев моделируется их преисполненная испытаний брачная жизнь, как этический подвиг созидания “любви безвечной” – как трансценденция к Богу.