Храмове свято в обрядовій культурі та громадському побуті галицьких селян (кінець ХІХ – 30-ті роки ХХ століття)

Abstract

У статті розглядається роль Храмових свят в обрядовій культурі та громадському побуті галицьких селян наприкінці ХІХ – упродовж 30‑х років ХХ ст. Основну увагу звернено на процес приготування до свята, традиції гостинності, меню, а також розваги учасників урочистих дійств. Підготовка до свята здійснювалася як на колективному, так і на індивідуальному рівні. Напередодні церковне братство прибирало храм і його територію. Селяни чистили оселі всередині й ззовні, наводили лад на подвір’ї. Перед Празником готували багато хліба та солодкої випічки. У міжвоєнний період серед святкових страв з’явилися навіть торти. Вони завдячують своєю появою кулінарним курсам, організованим представниками сільської інтелігенції та товариством «Союз українок». До обов’язків господаря також належало придбання чи приготування алкогольних напоїв, насамперед горілки й пива. Родичів і знайомих запрошували на Празник під час останніх відвідин або за тиждень чи два до свята. Саме свято розпочиналося урочистим богослужінням у церкві, на якому були присутні односельці, гості із сусідніх і віддалених сіл чи міст. Після закінчення урочистої відправи господарі запрошували гостей додому на частування. Найбільш поважних гостей садовили за стіл на покуті – найсвятішому й найпочеснішому місці в хаті. За традицією гостям давали в дорогу шматок пирога чи солодку випічку. Перелік святкових страв відрізнявся залежно від етнографічного регіону, конкретного населеного пункту та матеріальних статків родини. Особливо ретельно готувалася родина місцевого священника. Цікавий пласт для дослідження сучасних етнографів становлять так звані храмові пісні, які виконували з нагоди свята під час гостини. У піснях звеличували господаря та його дім. Велику популярність мала творчість мандрівних лірників. Під час Храмових свят активно велася торгівля різним крамом, особливо релігійною атрибутикою (хрестиками, іконами, малими «образками») та молитовниками. Патріотично налаштоване духовенство часто використовувало празники для пропаганди національної ідеї. На прикладі Храмів найбільш виразно простежується функція обіду як форми соціального спілкування. З нагоди Празника до села навідувалося багато гостей, які привозили новини з усіх околиць краю. Тоді споживання їжі тривало кілька годин; за столом обговорювали побутові, економічні, суспільно-політичні проблеми. Після частування розваги тривали поза межами оселі господарів. Такі свята відігравали важливу роль також у налагодженні добросусідських взаємин між мешканцями різних населених пунктів, розширенні товариських зв’язків та кругозору селян.

The significance of kermises in the holiday-ritual culture and social life of the Galician peasants from the late 19th century through the 1930s is considered in the article. The main thesis of the article is a temple feast in the festive ritual culture and public life of the Galician peasant at the end of ХІХth – 30th years of the ХХ century. The main attention is drawn to the preparation process for the holiday, the tradition of hospitality, the menu, as well as the entertainment of the participants in the celebrations. The temple holiday occupied an important place in the festive ritual culture and public life of the Galician peasantry. The temple celebration in the national consciousness was equated, by its significance, to Christmas and Easter. In some settlements, it was customary to call a child in honor of the saint whose figure was honored during the feast. Preparation was carried out on the collective and individual levels. On the eve of the feast, the church fraternity took away the temple and its territory. Peasants were cleansing inside and outside, bringing order to the yard. A lot of bread and sweet pastries were baked before the feast. In the interwar period, among the celebratory dishes, there were even cakes. In our opinion, they are due to the appearance of culinary courses, organized by representatives of the rural intelligentsia and the organization «Soiuz ukrainoк». The responsibilities of the owner also included the purchase or manufacture of alcohol products, especially vodka and beer. Relatives and friends were invited to the feast during their last visit, or a week or two before the holiday. It was the holiday that began with the solemn worship in the church, which was attended by fellow villagers, guests from neighboring and remote villages, or cities. At the end of the solemn banquet, the hosts invited guests home for a meal. The most venerable guests were sitting at the table in the sacred place (pokut’) – the most sacred and honorable place in the housing. Traditionally, guests were given a piece of baked pie or malt pastry. The list of holiday dishes varied depending on the ethnographic region, specific locality, and material wealth of the family. The family of the local priest was especially carefully prepared for the temple holiday. An interesting reservoir for the study of contemporary ethnographers is the so-called temple songs that were performed on the occasion of the feast at the time of the feast. The songs magnify the master and his house. Greatly popular was the work of traveling lyrical artists. During the temple holidays, trade was actively conducted with various crafts, especially religious attributes (crosses, icons) and prayer books. The patriotic clergy often used feasts to propagate a national idea. On the example of the temple holidays, the function of lunch as a form of social communication is most clearly traced. On the occasion of the feast in the village, there were many guests who brought news from all over the region. Then the consumption of food lasted for several hours, and at the table were discussed household, economic, and socio-political problems. After the fun, they continued outside the home of the hosts. Such holidays also played an important role in establishing good-neighborly relations between residents of different settlements, expanding communal ties, and the horizons of peasants.