«Культурна пам’ять» у дискурсі та практиках реконструкторів української традиційної культури

Abstract

Статтю присвячено дослідженню того, як реконструктори української традиційної культури (ремісники, вторинні фольклорні ансамблі, етномузеї та неоязичники) залучають до свого дискурсу і практик «культурну пам’ять». З’ясовано основні джерела зазначеного різновиду колективної пам’яті в реконструкторів та її інструментальне використання ними. Окрему увагу приділено тому, як у цьому контексті самі реконструктори вербально визначають свою діяльність. У статті використано матеріали польових досліджень автора, методологію «memory studies» та теорії практик.

Статья посвящена исследованию того, как реконструкторы украинской традиционной культуры (ремесленники, вторичные фольклорные ансамбли, этномузеи и неоязычники) привлекают к своему дискурсу и практикам «культурную память». Выясняются основные источники данной разновидности коллективной памяти у реконструкторов и ее инструментальное использование ими. Особое внимание уделено тому, как в этом контексте сами реконструкторы вербально определяют свою деятельность. В статье использованы материалы полевых исследований автора, методология «memory studies» и теории практик.

This article deals with the study of how Ukrainian traditional culture reconstructors (craftsmen, secondary folklore collectives, ethno-museums, and Neopagans) attract cultural memory to their discourse and practices. The author ascertains the main sources of this kind of collective memory of reconstructors, as well as ways of its exploitation by them. A particular attention is given to the question how reconstructors themselves verbally define their activities. The article uses the materials of authorial field studies, the methodology of memory studies, and the practice theory.