Особливості житлово-побутового становища вимушених переселенців на Прикарпатті в умовах російської війни проти України

Abstract

Стаття присвячена складному матеріально-житловому та побутовому становищу внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) в окремій територіальній громаді на теренах Прикарпаття. Один із центрів територіальної громади Івано‑­Франківщини на початку російської відкритої збройної агресії зумів прийняти на своїй території значну кількість «утікачів» від війни, яких розмістив у різних закладах комунальної власності (так званих колективних центрах), релігійних організаціях, місцевих медичних установах. Поряд із ними на теренах громади виникли прихистки приватної та муніципальної форми власності або так звані шелтери, де діяли свої строгі правила перебування, однак люди віднайшли там невелику частку приватного комфорту в умовах життєвих поневірянь. У комунальних осередках із прийому вимушених переселенців із часом з’явилося чимало проблем з облаштуванням їхнього життєвого простору у світлі індивідуальних потреб частини осіб, організацією колективного побуту та задоволенням соціальних і природних прав. На такому ґрунті всередині переселенської спільноти виникли суттєві непорозуміння, що призвело до страждань окремих людей. Це сіяло значну непевність щодо майбутнього таких родин, де вони опиняться завтра, адже власний дім у багатьох хоч і вцілів, проте став травматичною сторінкою їхнього життя. Перебуваючи поряд із людьми літнього віку, дуже часто можна було почути тривожні й охоплені страхом та сумнівами запитання: «Чи не відселять нас звідси?». Загалом облаштування приватного простору вимушених переселенців, серед них осіб з особ­ливими потребами (неповносправних, людей із психологічними травмами та відхиленнями, осіб літнього віку) в умовах війни, що триває, є великим викликом як для місцевих органів влади і відповідних соціальних служб, так і для громадських та волонтерських організацій.

The article is devoted to the difficult material, housing, and everyday situation of internally displaced persons in one of the territorial communities in the Ciscarpathian region. One of the centers of the territorial community of the Ivano-Frankivsk region at the beginning of the Russian open armed aggression managed to accept a significant number of refugees from the war on its territory, who were placed in various community-owned institutions (so-called collective centers), religious organizations, and local medical institutions. Along with them, shelters of private and municipal ownership appeared on the territory of the community, where their strict rules of stay were in effect, but where people have found a small share of private comfort in the conditions of life’s wanderings. Many problems appeared over time with the arrangement of the living space of forced resettles in these community centers for the acceptance of such people due to their individual needs, the organization of collective everyday life, and the satisfaction of their social and natural rights. As a result, significant misunderstandings later emerged within the immigrant community, which caused suffering for some individuals in this group. This sowed considerable uncertainty about the future of these families, where they will find themselves tomorrow, because their own home, although it survived, became a traumatic page in their lives. Being around the elderly, it was very common to hear anxious questions filled with fear and doubt: ‘Won’t they relocate us from here?’. In general, arranging the personal space of forced resettles, including people with special needs (persons with physical disabilities, people with psychological injuries and deviations, elderly persons) in the conditions of the ongoing Russia’s war against Ukraine, is a great challenge both for local authorities and relevant social services, and for public and volunteer organizations.