Українці Нижнього Поволжя: говірка як засіб збереження самоідентифікації

Abstract

Об’єктом дослідження є українські говори Волгоградської області РФ. Аналізуючи українські прислів’я, приказки, топоніми, етнонімічні назви, автор доходить висновку, що острівні говірки українців на півночі Волгоградської області в умовах багатовікової етнолінгвістичної ізольованості від материнської території зберегли в собі значну кількість фонетичних, морфологічних та лексичних компонентів, що дозволяє ідентифікувати їх саме як українські, а також звертає увагу на швидкі асимілятивні процеси, що в майбутньому може призвести до втрати мовної самобутності українців цього регіону.

Объектом исследования являются украинские говоры Волгоградской области РФ. Анализируя украинские пословицы, поговорки, топонимы, этнонимические названия, автор делает вывод, что островные говоры украинцев на севере Волгоградской области в условиях многовековой этнолингвистической изолированности от материнской территории сохранили в себе значительное количество фонетических, морфологических и лексических компонентов, что позволяет идентифицировать их именно как украинские, а также обращает внимание на быстрые ассимилятивные процессы, что в будущем может привести к потере языковой самобытности украинцев этого региона.

The research object is the Ukrainian dialects spoken in the Volgograd Region of the Russian Federation. Analyzing the Ukrainian proverbs, bywords, toponymical and ethnonymical names, the author concludes that under the conditions of centuries-old ethnolinguistic isolation from the mother country, the insular dialects of the northern Volgograd Region Ukrainians have preserved a considerable number of phonetic, morphological, and lexical components that permit recognizing them as the proper Ukrainian ones proper, as well as paying attention to the quickness of assimilative processes that can lead hereafter to the loss of linguistic originality of that region’s Ukrainians.