Велетень української культури ХХ століття Максим Рильський

Abstract

Максим Рильський для мене після матері й батька — третя людина, спомини про яку викликають особливий жаль не тому, що вона відійшла назавжди, а тому, що не дочекалась 1991 року, не чула клекоту синьо-жовтих прапорів над Києвом, не бачила воскресіння нашої держави — явини своєї найпотаємнішої, інстинктивно плеканої мрії. Змордований радянськими тюрмами, цинізмом сталінських опричників, смертями найближчих друзів, щоденною тяжкою працею, власною "облудливою покірністю", він не міг дожити до наших великих днів. Максим Рильський живий! Не дай, Боже, вмирати йому і його слову у своїй державі. Ми, хто вітався з ним, хто пізнав його стражденну місію в нашій духовності, величний спокій мудреця — ми не дамо йому згинути!