Інститут “старини” й “новини” в правових та економічних джерелах Великого князівства Литовського (друга половина XV–XVI ст.)

Abstract

У статті розглянуто функціонування інститутів “старини” й “новини” в правових та економічних джерелах Великого князівства Литовського другої половини XV–XVI ст. Проаналізовано списки уставних земських грамот та відзначено, що починаючи з третини XVI ст. в офіційних юридичних документах указані категорії не вживались. З’ясовано процедуру зловживання шляхтою “стариною”: усі вигідні нововведення захищались і визначались як “старі звичаї”, а невигідні відкидались. Це яскраво підтверджується аналізом операцій купівлі-продажу землі. Зокрема, обмеження продажу земельних угідь у дотатутовий період вважалось ознакою “старини”, яка зберігалась ще здавна. Однак скасування такого обмеження, що стало “новиною” для суспільства, відразу перетворювалось на “старину”, оскільки це відповідало інтересам шляхти.

The article reviews functioning of institutes of “old customs” and “novelty” in legal and economic sources of Grand Lithuanian Duchy of the second half of XV–XVI cc. It analyses lists of by-law documents and marks that beginning from the third part of XVI century mentioned categories were not used in legal documents. The procedure of “old customs” misuse by gentry is cleared up: all beneficial innovations were protected and labeled as “old customs”, and unfavourable ones were rejected. This is vividly confirmed by analysis of operations with land purchase-selling. Moreover, limitation of selling of estates in before statute period was considered as a manifestation of “old customs” that existed from old times. But canceling of such restriction that became “novelty” for society, immediately turned into “old custom”, because it suited the interests of gentry.