Клятва (присяга, прокляття, самозакляття) в українській фольклорній та судовій культурі XIV–XVIIІ століть

Abstract

Стаття присвячена виявленню спеціальних термінів, уживаних у джерелах пізньосередньовічно-ранньомодерних часів (XIV–XVIII ст.), зокрема в тих, де відображені судово-правові та інші колізії, якими позначали клятву – присягу – прокляття – самозакляття. Ці короткі фольклорні формули в той час супроводжували різні суперечки й спірні події в житті людей майже всіх соціальних груп та станів, що мали різний офіційний статус. Вони були обов’язковим і тому невід’ємним складником ритуалів виголошення присяги в судах, який уважався найкращим засобом установлення істини. Методологічну основу дослідження складають праці переважно зарубіжних (польських, ізраїльських, британських та ін.) учених, які разом з тим здебільшого відштовхуються від виданого у Львові на початку ХХ ст. німецькомовного варіанта новаторської праці харківського професора Євгена Кагарова. Аналіз пізньосередновічно-ранньомодерних джерел (переважно опублікованих правових документів і судових справ) показав, що найширшим терміном, який вживався в різних випадках, є присяга та похідні – присягнути, присягати. Специфічним терміном для позначення присяги васальної вірності в рамках феодальної ієрархії було слово голд і похідне від нього голдувати – давати присягу вірності васала своєму сюзеренові. Центральними ж для означеної теми є терміни клятва та клясти, якими позначали і присягання, і прокльони, включно із самозакляттями. Водночас усталені терміни, що вживалися в самих формулах клятви – прокляття – самозакляття, виокремити поки що не вдається, оскільки вони досить рідко фіксувалися в джерелах.

The article is dedicated to the definition of specific terms used in the sources of the late medieval and early modern period (the 14th – 18th centuries), in particular, such representing judicial, legal, and other collisions that have marked swear – oath –curse – self-plight. At that time, such short folklore forms have been used for various disputes and disputable cases of human life, almost for each social group and state with a different official status. They are obligatory and an integral part of the procedure for swearing in courts, being the most effective method of truth ascertainment. The methodological basis of the research consists of the papers of foreign (Polish, Israeli, British, and others) scientists. At the same time, they follow mainly the German version of the novation work of Kharkiv professor Yevhen Kaharov, published in Lviv in the early 20th century. Analysis of sources (mainly, published legal documents and judicial cases) of the late medieval and early modern periods has shown that the term an oath (prysiaha) and its derivatives to swear an oath (prysiahnuty), to take an oath (prysiahaty) are the most widespread to be used in various cases. The specific term for the definition of oath of vassal’s confidence within the frame of feudal hierarchy was the word hold and its derivative holduvaty – to swear fealty by vassal to his suzerain. The terms swear and curse are central to this topic. They denote swears and curses, including self-plights. At the same time, it is not possible to distinguish the well-established terms used in forms of swear – curse – self-plight as they have been documented rarely.