Особливості політики тимчасового уряду в Росії щодо Католицької Церкви латинського і східного обрядів

Abstract

За роки Православні церкви України, Українська Греко-католицька церква пройшли складний шлях від відкритої конфронтації до розуміння необхідності мирного співіснування або й співпраці. Проте присутність на українській конфесійній карті церков московської та ватиканської юрисдикції продовжує залишатися джерелом напруги. З цієї причини вивчення історичного досвіду відносин «держава – релігія – суспільство» не втрачає своєї актуальності й вимагає уваги дослідників. Політика конфесійної толерантності, яку проводив Тимчасовий уряд, здавалося, була повторена в Російській Федерації (РФ) у 90-х роках минулого століття. Однак, на сучасному етапі Російська Православна Церква (РПЦ) прагне повернути своє колишнє становище домінуючої конфесії, що знаходить розуміння і підтримку в державних колах Російської Федерації. Близькість стосунків з владою для РПЦ в історичний період оберталася чималими втратами, які безпосередньо стосувалися якісного наповнення її церковних інституцій та кадрового потенціалу, були причиною міжцерковних конфліктів та загострень відносин на міжнародному рівні.

В статье анализируются основные законодательные акты и политические меры Временного правительства, направленные на оптимизацию отношений государства с Римо-католической церковью и Католической церковью восточного обряда, а также их влияние на российско-ватиканские отношения.

Ключевые слова: Католическая церковь, Католическая церковь восточного обряда, Временное правительство, Святой Престол.

In the article the main legislative acts and policies of the Provisional Government, which aimed to optimize the relations between the state of the Roman Catholic Church and the rite, and their impact on Russian-Vatican relations. Kay words: Catholic Church, Eastern-rite Catholic Church, Temporary government, Holy See.