Філософська спадщина святителя Георгія (Кониського) та деїзм

Abstract

У дослідженнях, присвячених філософським ідеям видатного професора Києво-Могилянської академії, майбутнього православного ієрарха Георгія (Кониського) нерідко можна зустріти думку про деїстичну позицію, яку буцімто займає цей мислитель. Мета статті полягає в тому, щоб з’ясувати, чи насправді є підстави для характеристики філософської доктрини превелебного Георгія як деїстичної. Методологічною основою праці є принципи вихідної дефініції та «суворого мислення». Аналіз насамперед філософського курсу, який читав Георгій (Кониський) протягом 1749–1751 рр., дозволяє дійти такого висновку: деїзм, що був досить популярним вченням за епохи Нового часу, згідно з яким Божество є безособовим Творцем світу, проте не його Керманичем, та яке виключає можливість чудесного, суперечить філософії Георгія (Кониського). Низка наведених роздумів українського любомудра переконливо свідчить про те, що він сповідує Бога Особистістю, Яка бере активну участь у житті Свого творіння як у звичайний, так і в незвичайний (чудесний) спосіб.

We can often find interpretation of the famous Kyiv-Mohyla academy professor Georgiy (Konyskyi; 1717–1795) philosophical position as a deistic one. Such popular opinion seems to be a serious mistake: that Ukrainian thinker is well-known Orthodox Church activist and spiritual leader, and deism presents a kind of heretical doctrine. The aim of the study is to figure out whether the mentioned interpretation is true. The methodological basis is the principles of the starting definition and the «strict thinking». The analysis of the philosophical course taught by Georgiy (Konyskyi) in 1749–1751 helps to draw the following conclusion: deism, being a doctrine that was quite popular in the modern era, according to which the Deity is the impersonal Creator of the world, but not its Ruler, and which excludes the possibility of the miraculous, contradicts the philosophy of Georgiy (Konyskyi). A number of the above reflections of the Ukrainian wise man convincingly demonstrate that he confesses God as a Person who actively participates in the life of His creation in both ordinary and unusual (miraculous) ways.