Суб’єктність етнічної спільноти комі та питання мовної політики у дискурсі 1990-х років

Abstract

Однією з особливостей територіальних автономій фінно- угорських народів у Радянському Союзі та у пострадянській Росії є те, що функція збереження етнічності домінує над усіма іншими потенційними чи декларованими функціями. Автономії відрізняються від звичайних областей лише тим, що у них зберігаються деякі „ніші” для задоволення етнокультурних потреб титульних спільнот. За межами автономій, у діаспорах, не існує реальних механізмів збереження етнічності. Саме тому проблема збереження мови в автономіях пов’язується з представництвом її носіїв у законодавчих і виконавчих органах влади. Боротьба за таке представництво відбувалася у різних, найчастіше — непрозорих формах у всі роки існування СРСР. У пострадянській Росії було впроваджено у цій сфері певні демократичні процедури з переважно формальним їх дотриманням. Цим процесам присвятило свою увагу чимало як західних, так і російських дослідників. Зокрема, П. Фраєр, С. Лаллукка, Б. Мюллер, Ю. Шабаєв, В. Ільїн, Є. Ципанов вивчали питання взаємозв’язку між станом і статусом мови титульної спільноти на прикладі Республіки Комі.