Екранізація театральних вистав 1970–1980-х років: передумови, тенденції становлення та розвитку

Abstract

Перші десятиліття ХХ ст. ознаменувалися певними змінами в технологізації культурного розвитку нашого суспільства. Зокрема, у цей час кінематограф невпинно поглинає – кінофікує – ланки художньої діяльності у сферах різних мистецтв. Безперечно, один із найбільш відчутних впливів розвиток кіно здійснив на театр. Відомо, що театральне мистецтво часто базується на подіях і сюжетах, які вже ввійшли в історію, мають певний суспільний резонанс. Його прогресивність зводиться до систематичного пошуку нових форм передачі емоційного спектру, втілення старих картин по-новому, із застосуванням синтезу різних видів мистецтва. У вивченні взаємовідносин театру і кіно важливою постає проблема «кінофікації» театру. До передумов розвитку екранізацій театральних вистав можна віднести порівняно швидкий і дешевий спосіб виробництва, неможливість перегляду театральних постановок провідних театрів країни в найвіддаленіших її куточках (тому вистави знімали на плівку безпосередньо на театральній сцені – кінематографічним способом), а також стрімкий розвиток телебачення, що припав на кінець 1960‑х років, ефіри якого потрібно було заповнювати. Саме телебачення дало поштовх до масового виробництва екранізацій театральних вистав, які ставали повноцінними творчими здобутками, з використанням кіно та телемистецтва. Позитивним є те, що театр для кіномистецтва став ніби відправною точкою, жодним чином не поглинувши його. Вони продовжують запозичувати один в одного найкращі практики в контексті декорацій, гриму, режисерської роботи та роботи сценаристів, музичного супроводу, але й надалі залишаються цілком автономними.The first decades of the 20th century are marked by certain changes in the technologization of our society's cultural development. In particular, during this time the cinematography absorbs ceaselessly – cinematicizing – the branches of artistic activity in the spheres of various arts. Undoubtedly, the development of cinema has one of the most perceptible effects on the theater. It is known that theater art is often based on the events and plots; those that are already in history have a certain social resonance; its progressiveness is reduced to the systematic search for new forms of emotional spectrum transmission, the embodiment of old paintings in a new way with the use of the synthesis of various types of art. The problem of theater cinematization is considered an important one in the study of the relationship between theater and cinema. Prerequisites for the development of screen adaptations of theatrical performances include a relatively quick and cheap method of production and the impossibility of watching theatrical productions of the country’s leading theaters in its most remote corners. That’s why the performances have been filmed directly on the theater stage—in a cinematic way, as well as the rapid development of television, which came in the late 1960s, the ethers of which have needed to be filled. It is just television that has given impulse to the mass production of adaptations of theatrical performances, becoming full-fledged creative achievements, using cinema and television art. The positive trend is that the theater has become a starting point for film art without absorbing it in any way. They continue to adopt each other’s best practices in the context of scenery, make-up, directing and scriptwriting, and musical accompaniment, but remain completely autonomous.