Время и его образы: эпистемологический ракурс

Abstract

В статье рассматривается время как одно из оснований эпистемологии и атрибут познающего человека. Фундаментальной темпоральной проблемой философии и теологии является дихотомия время-вечность. Универсум рассуждений о времени нестабилен, образы времени имеют субъективную природу. Объективность времени не исключает плюрализма в понимании и объяснении темпоральности. Это позволяет признать гипотезу наиболее адекватной формой организации социально-гуманитарного знания. Предлагается рассматривать пять типов образов времени: физическое время, философское, социально-историческое, индивидуальное, священное.

У статті розглянуто час як одну із підвалин епістемології та атрибут людини, що пізнає. Фундаментальною темпоральною проблемою філософії та теології є дихотомія час-вічність. Універсум міркувань про час не є стабільним, образи часу мають суб’єктивну природу. Об’єктивність часу не виключає плюралізму у розумінні та з’ясуванні темпоральності. Це дозволяє визнати гіпотезу як найбільш адекватну форму організації соціально-гуманітарного знання. Пропонується розглядати п’ять типів образів часу: фізичний час, філософський, соціально-історичний, індивідуальний, священний.

The time is considered as one of the bases of epistemology and attribute of the person who gets to know. The fundamental temporary problem of philosophy and theology is a dichotomy time-eternity. Universum of discourses about time is sloppy, images of time have a subjective nature. Objectivity of time does not exclude pluralism in understanding and explanation of temporality. This allows to acknowledge the hypothesis as the most identical form of organizations of social-humanitarian knowledge. It is offered to consider five types of images of time: physical time, philosophical, social-historic, individual, sacred.