Філософія мови Павла Тичини

Abstract

Стаття присвячена аналізові поетичної мови Павла Тичини як феномену мовомислення поета, його особливості втілювати в слові індивідуальну картину світу, мотивовану філософією його ставлення до життя. Це світ сприймання природи, людських почувань, емоційного реагування на історичні події, які переживала Україна в ХХ ст. У типах словотворення, лексико-синтаксичної сполучуваності слів-понять поет одухотворює образи, асоціативно повʼязані з музикою, живописом, скульптурою. Цілісне сприйняття індивідуального стилю поета, розуміння природи його мови як філософії нейтралізує, коригує різке протиставлення двох періодів мовотворчості Павла Тичини, засвідчує, що його поезія – неперебутнє явище в історії української культури.

The article is dedicated to the analysis of Pavlo Tychyna’s poetic language as a phenomenon of poet‘s language mentality, his features to personify the picture of the world in individual word, motivated by the philosophy of his attitude to life. This is the perception of the nature’s world, human feelings and emotional responses to historical events that Ukraine experienced in the twentieth century. In the types of word formation, lexical and syntactic combinability of words, concepts poet animate the images associatively linked with music, painting and sculpture. Holistic perception of poet’s individual style, his understanding of the nature of language as a philosophy neutralize, adjust a sharp contrast between the two periods in Pavlo Tychyna’s lingual creativity, shows that his poetry – exceptional phenomenon in the history of Ukrainian culture.