Павло Тичина в антиноміях літературного канону

Abstract

Автор аналізує процес уписування творчості Павла Тичини (1891–1967) в український літературний канон. Простежено три фази цього процесу: протоканон 20-х років ХХ ст., соцреалістичний канон, пострадянський канон. Постать Тичини критики порівнювали з іншими визначними поетами ХХ ст. Але саме їй було надано перевагу – через оригінальність таланту, відповідність духові епохи та запитам суспільства. Активне переосмислення функції Павла Тичини в каноні властиве сучасному розумінню літератури.

The author analyzes the process of incorporating writings of the prominent Ukrainian poet Pavlo Tychyna (1891–1967) into the national literary canon. The three phases of this process may be qualified as proto-canon which belongs to the 1920s, socialist-realistic canon and post-soviet canon. Critics compared Pavlo Tychyna with other prominent poets of the 20th century. But he was recognized as the owner of the most original talent, which reflected the spirit of the time and corresponded to the demands of society. The issue of reconsideration of Tychyna’s role in the literary canon remains topical nowadays.

Автор анализирует процесс внедрения творчества Павла Тычины (1891–1967) в украинский литературный канон. Отслеживаются три фазы этого процесса: протоканон 20-х гг., соцреалистический канон, постсоветский канон. Явление Тычины сравнивали с другими выдающимися поэтами ХХ столетия. Однако именно этот автор получил преимущество – благодаря оригинальности таланта, соответствию духу эпохи и чаяниям общества. Активное переосмысление функции Павла Тычины в каноне характерно для современного понимания литературы.