Вплив наукових дискурсів на процеси формування національної свідомості в Україні в другій половині XIX – на початку XX століття

Abstract

У статті аналізуються напрями пошуку моделей націєстановлення й державотворення в українському соціумі на рубежі ХІХ–ХХ ст. та простежуються передумови створення українських національних проектів ХІХ ст. в інтелектуальному середовищі. Акцентовано на прояснені впливу феноменів граничності, фрактальності, гібридної ідентичності на розвиток суспільно-політичних настроїв та процеси формування національної свідомості українців. Визначено основні віхи в розвитку процесів націєстановлення другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; на основі схеми М. Гроха подано авторську модель періодизації наукових пошуків та дискурсів з проблем національної ідентичності. Доведено, що дискурси на теми націєстановлення й державотворення заслуговують на те, щоб бути об’єктом наукового аналізу. Незалежно від того, віддалені вони в часі чи сучасні, спрямовані на утвердження національної ідеї чи, навпаки, на заперечення закладеного в ній креативного потенціалу, вони вже стали частиною предметного поля інтелектуальної історії і як такі придатні для системного дослідження в руслі історико-генетичного, культурологічного та інших підходів. Саме в ХІХ ст. почався інтенсивний процес «уявлення» української нації, який триває й сьогодні. Корисно простежити, що його стимулювало і що гальмувало сто з лишнім років тому і які деструктивні чинники стають на заваді формуванню національних ідентичностей за умов підвищеної турбулентності в сучасному світі. У зв’язку із цим у практичну площину виходить проблема аксіологічної цінності ідентичностей, здатних поставати не «завдяки», а «всупереч» несприятливим життєвим обставинам. У висновках окреслено співвідношення наукової й позанаукової складових у процесі націєстановлення, запропоновано шляхи пошуку відповідей на виклики часу та засоби мінімізації імперського тиску завдяки впровадженню в суспільну свідомість ідей національного визволення. Сьогодні ці проблеми подвійно актуальні внаслідок прямої потреби з’ясування можливостей і результативності вітчизняного опору тій реінкарнації імперських ідей, яка відбувається в російській історіографії, а також у зв’язку з пошуком відповіді на кардинальне для української історії питання: чому вагомі консолідаційні спроби інтелектуалів у кінцевому підсумку ведуть не до згладжування, а до поглиблення лінії розмежувань? Українські проекти другої половини ХІХ й початку ХХ ст. (надто різні, інколи внутрішньо суперечливі й непослідовні) все ж таки дають уявлення про силу спротиву імперському тиску, яка, зрештою, стала засобом соціальної мобілізації і сприяла переростанню національно-визвольного руху з культурницької в політичну фазу. Їхній виразний консолідаційний контекст з репрезентацією популярної в ХІХ ст. ідеї нації – свідчення інтелектуальної зрілості місцевих еліт і усвідомлення ними потенціалу солідарності.

The article analyses trends of searching for models of nation-building and state-building in the Ukrainian society at the turn of the 19th and 20th centuries, as well as traces preconditions of creating the 19th-century Ukrainian national projects in the intellectual environment. An emphasis is placed on clarifying the influence of the phenomena of extremity, fractality and hybrid identity on the development of socio-political attitudes, as well as over the processes of the Ukrainians’ national consciousness formation. The main milestones in the development of nation-building processes in the second half of the 19th to early 20th centuries are determined. On the ground of Miroslav Hrochʼs scheme given is an auctorial model of periodization of scientific research and discourses on problems of national identity. It is proven that discourses on the themes of nation-building and state-building deserve to be the object of scientific analysis. Whether they are remote in time or modern, aimed at affirming a national idea or, conversely, at denying its inherent creative potential, they have already become part of the subject field of intellectual history and, as such, are suitable for systematic research in the courses of historical-genetic, cultural, and other approaches. It was in the 19th century that an intensive process of the Ukrainian nation’s representation began, which lasts to this day. It is useful to trace what stimulated and inhibited it over a hundred years ago, and what destructive factors hinder the formation of national identities in the face of heightened turbulence in the modern world. In this regard, the problem of the axiological value of identities that can appear not due to but contrary to adverse life circumstances comes into practice. The conclusions outline the relationship between scientific and extra-scientific components in the process of nation-building and submit both ways to find answers to the challenges of the time and means of minimizing the imperial pressure through the introduction into the public consciousness of the ideas of national liberation. Today, these problems are doubly relevant due to the direct necessity to clarify the possibilities and effectiveness of domestic resistance to the reincarnation of imperial ideas, which occurs in the Russian historiography. They are also topical in connection with the search for an answer to the question crucial to Ukrainian history: why significant consolidation endeavours of intellectuals ultimately lead to deepening the line of demarcation rather than to its smoothing. The Ukrainian projects of the mid- to late 19th to early 20th centuries – too different, sometimes inherently contradictory and inconsistent – nevertheless give an idea of the power of resistance to the imperial pressure, which has eventually become a means of social mobilization and promoted the development of the national liberation movement from a cultural to a political phase. Their distinct consolidation context with the representation of the idea of nation popular in the 19th century is an evidence of the intellectual maturity of local elites, as well as their awareness of a potential for solidarity.