Еволюційні процеси в українській народній орнаментиці кінця XIX—XX століть

Abstract

Коли йдеться про національну своєрідність орнаментики, доводиться розрізняти генетичні й стадіальні особливості, не стільки говорити про наявність власного орнаментального фонду, самобутніх типів виробів, стійку неповторність стилістичних ознак, скільки аналізувати принципи застосування тих та інших орнаментальних прийомів на конкретному історичному етапі, визначати питому вагу кожного з них, переважання певних форм, візерунків, колористичних рішень. Важливо й те, яке місце займають спільні мотиви в цілому територіальному комплексі та історичному контексті народної художньої культури, як вони вирішуються в конкретних видах мистецтва і асоціативно осмислюються в народних назвах орнаментики. Сукупність цих ознак і вимальовує багатолике мінливе обличчя образотворчого фольклору кожного народу.