Ікона «Пророк Ілля в пустелі з Житієм і Молінням» кінця ХІІ – початку ХІІІ століття: особливості іконографії та атрибуції

Abstract

Ікона «Пророк Ілля в пустелі з Житієм і Молінням» кінця ХІІ – початку ХІІІ ст. із с. Вибут, що біля Пскова, – найдавніша житійна ікона Київської Русі. На тісний зв’язок ікони з давніми візантійськими традиціями вказує її незвична композиція, у якій автор поєднав у межах однієї дошки зображення Іллі в центрі ікони, обабіч і знизу подано сцени його житія, а вгорі представлені Моління з ангелами й апостолами. Це рідкісне сюжетне поєднання, на думку дослідників, навіяне давньою традицією – за схожим принципом розміщували ікони на архітраві вівтарної перегородки у візантійських храмах. Іконографічний та стилістичний аналіз пам’ятки дає підстави припустити, що в досліджуваній іконі відтворено ранні візантійські традиції, запозичені безпосередньо з певної привізної пам’ятки чи її інтерпретації в київському мистецтві домонгольських часів.

The icon Prophet Elijah in the Desert with Life and Devotion of the late 12th – early 13th century from the village of Vybuty near Pskov is the oldest living icon of the Kyivan Rus. The close connection of the icon with ancient Byzantine traditions is indicated by its unusual composition, where the author combines the images of Elijah in the center of the icon, the scenes from his life are on both sides and below, and above, there are prayers with angels and apostles. In the scholars’ opinion, this rare plot combination is inspired by an ancient tradition – the icons are placed on the architrave of the altar partition on a similar principle in Byzantine temples. The iconographic and stylistic analyses of the monument give reasons to suppose that the studied icon reproduces early Byzantine traditions, borrowed directly from one or another imported monument or its interpretation in Kyiv art of pre-Mongolian times.